Історія "Динамокольору" видатного українського митця Олекси Грищенка
Олекса Грищенко - один з найяскравіших представників кубофутуризму та примітивізму в мистецтві. Його ранні роботи 1909-1912 років позначені інтересом до творчості імпресіоністів. Пізніше зазнав впливу російської ікони, італійського фрескового живопису, кубізму та фовізму. Наприкінці 1910-х років розвинув власний стиль, який назвав "динамоколор" (структура живопису за допомогою кольору). Використовуючи переважно прийоми експресіонізму, він по-новому підійшов до взаємодії з натурою: у роботі над картиною художник відмовився від заздалегідь намальованого шаблону, будуючи форму виключно за законами кольору.
Роботи Грищенка знаходяться в багатьох приватних і музейних колекціях по всьому світу. Виставлявся в Мадриді, Стокгольмі, Ґетеборзі, Страсбурзі та Москві. Живописні твори Грищенка зберігаються у відомих колекціях світу, зокрема в Паризькому музеї національного сучасного мистецтва, Фонді Бернса у Філадельфії (США), Колекції Керрігана в Нью-Йорку, Королівських музеях у Брюсселі та Копенгагені, Третьяковській галереї в Москві, Монреальському музеї Канади тощо.
Живописець, графік, теоретик мистецтва
Грищенко зацікавився мистецтвом у віці 17 років під враженням від колекції картин Ермітажу в Санкт-Петербурзі. У 1905 році навчався в студії живописця С. І. Святославського в Києві, у 1910-1911 роках - у студіях К. Ф. Юона та І. І. Машкова в Москві. Одночасно (1905-1912) навчався на філологічному факультеті Петербурзького, Київського та Московського університетів.
У 1910-х роках Грищенко став відомим не лише як живописець, а й як автор гострих полемічних доповідей і статей на мистецькі теми. Він написав статті "Про зв'язки російського живопису з Візантією і Заходом. XIII-XX століття. Думки живописця" (1913), "Про групу художників "Бубновий валет" (1913), "Російська ікона як мистецтво живопису" (1917), "Криза мистецтва і сучасний живопис" (1917).
У 1917 році став членом "Світу мистецтва", брав участь у виставці об'єднання в грудні 1917 року. У 1918 році експонував свої роботи на виставці товариства "Вільна творчість" у Москві, у 1919 році - на виставці сучасного живопису та графіки в Петрограді. У 1919 році разом з О. В. Шевченком організував у Москві виставку "Динамоколір і тектонічний примітивізм", доповнюючи каталог теоретичними статтями та маніфестом.
У травні 1917 року увійшов до Ради професійної спілки художників Москви, у 1918 році - до Всеросійської ради у справах музеїв і охорони пам'яток старовини. Організував вивезення з прифронтової смуги і порятунок картин старих майстрів з колекції князів Баратинських.
У 1919 році в Москві Олекса Грищенко разом із художником Олександром Шевченком організував групову виставку "Динамоколір і тектонічний примітивізм", опублікувавши маніфест під такою ж назвою. "Живопис - це наша стихія. Примітивізм - наш спосіб вираження. Динамо - наша совість", - написали художники. Ця виставка, на якій 69 з 182 робіт належали Грищенку, стала першим великим успіхом художника в Російській імперії; виставку відвідало понад 10 000 осіб, а одну з робіт Олекси купили за 5 000 рублів.
На той час Олекса Грищенко, який народився в Кролевці в Україні, закінчив навчання на біологічному та філологічному факультетах у Києві, Москві та Петербурзі. Він також пройшов курси в студії відомого київського пейзажиста Сергія Світославського, Московському художньому училищі Костянтина Юона, студії Петра Кончаловського та Іллі Машкова, майстерні Татліна, а також чотири місяці жив у Парижі, вивчаючи французьку мову в Сорбонні та копіюючи класичні твори в Луврі. На той час він уже став професором Перших державних вільних художніх майстерень і був відомим у мистецьких колах.
Грищенко був включений до списків художників, чиї роботи були обов'язковими для придбання Третьяковською галереєю. Через деякий час йому навіть запропонували стати директором Третьяковки, але, вирішивши покинути Росію, він відмовився від цієї пропозиції.
Турецькі друзі-художники
Туреччина 1920 - 1921
Зійшовши з корабля в Константинополі, Грищенко побачив, що місто наповнене біженцями з війни. І хоча йому часто доводилося жити в жахливих умовах - він писав, що цілий місяць харчувався лише цибулею, - він не припиняв малювати. Все побачене і пережите художник дуже витончено і чуттєво описував у своєму щоденнику. Ось його перші враження від Айя-Софії: "Сьогодні мені вдалося дістатися до Айя-Софії. Яка архітектура! Ритм округлих ліній піднімається все вище і вище, переможно захоплює тебе і втягує в небесну центральну сферу, широку, як саме творіння, як купол зоряного неба. Яка широта і натхнення в задумі архітектора, який зв'язок і яка конструктивна сила.
Більшість своїх робіт того періоду Олексій Грітченко написав аквареллю. Щодня він виходив у місто, щоб робити замальовки. Пізніше ці "константинопольські акварелі" принесуть автору визнання на Паризькому осінньому салоні. Зараз же він намагається відвідати всі визначні пам'ятки Стамбула: замальовки церков і фресок приносять йому замовлення і гроші.
Цікаво, що у своїх спогадах 1919 року художник згадує, що читав "Щоденник" своєї співвітчизниці Марії Башкирцевої, художниці та письменниці, народженої в Україні, яка здобула славу та визнання у Франції. Можливо, саме її детальний щоденник спонукав його задокументувати і своє життя: згодом він опублікував чотири книги спогадів.
Невтомно працюючи, український художник Олекса Грищенко швидко став "відносно відомим" серед константинопольської інтелігенції біженців. Навколо міста був значний англійський, французький та італійський військовий гарнізон, і Олексі довелося шукати притулку саме там. Хоча його фінансове становище було не найкращим, невдовзі після прибуття він потоваришував з турецькими митцями.
Першим серед них був Ібрагім Калі, професор Стамбульської художньої академії, який підтримав творчі пошуки Грищенка. Калі познайомив його зі спільнотою турецьких художників, організував його лекції для студентів Академії мистецтв, відкрив йому таємниці місцевої культури, надав можливість жити на горищі свого будинку, а дружина Калі навіть позувала для малюнків Грищенка.
Під час розмов у кав'ярнях та майстернях український художник поступово змінював уявлення молодих турецьких митців про сучасне європейське мистецтво, навертаючи їх від поглядів, що "західне" мистецтво ґрунтується переважно на академічних формах, до модерністської віри. Грищенко багато і залюбки малює: міські краєвиди, церковні інтер'єри, сцени в кав'ярнях. Ісламська віра не дозволяє зображати обличчя, але навіть використання розмитих плям на їхньому місці не заважає художнику створювати довершені образи та гармонійні композиції. Грищенко читає численні лекції, проводить дискусії і навіть продає деякі роботи. Це дозволило йому покращити своє матеріальне становище, але він хотів покинути Туреччину і рухатися далі. У 1930 році в Парижі вийшли мемуари Олексія Грищенка під назвою "Два роки в Константинополі. Щоденник художника", до якого увійшли 40 кольорових репродукцій турецького періоду. Наклад книги склав 305 примірників, 25 з яких були надруковані на японському імператорському папері.
Смуга везіння дозволила Грищенко познайомитися з американським візантиністом і реставратором Томасом Віттемором. Хтось розповів Віттемору про художника-аквареліста, що зазнав труднощів, і американець зацікавився. Грищенко приїхав зі своїми роботами до розкішного готелю Pera Palace і розклав їх просто на підлозі. Це стало початком добрих стосунків - у перший же день Віттемор купив у Гритченка 66 акварелей. Дізнавшись, що українець планує переїхати до Греції, він оплатив йому квитки. Вони зустрінуться знову у 1923 році - у Парижі, в галереї та книгарні Поволозького. На той час Грищенко вже матиме власну майстерню та певний рівень визнання, а Віттемор придбає ще кілька його робіт.
Містра Греція, 1921
У Греції першою зупинкою у списку Грищенка була Містра, стародавня столиця Ахейського царства та одне з найважливіших візантійських міст. Його цікавить візантійське храмове мистецтво; ще перебуваючи в Росії, Олексій опублікував дві наукові книги: "Про зв'язки руського малярства з Візантією і Заходом" (1913) та "Руська ікона як малярське мистецтво" (1917). А в Містрі він копіює фрески кінця 14 - початку 15 століття в церкві Пресвятої Богородиці в Периблептосі та жіночому монастирі Пантанасса.
У Греції художник вивчає не лише візантійську культурну спадщину, а й захоплюється давньогрецьким мистецтвом. Перебуваючи в Греції та на Криті, Грищенко написав близько 300 робіт: пейзажі, архітектурні малюнки, цикл "Грецькі танцівниці"; потоваришувавши з директором Музею візантійського мистецтва Адамантіосом Адаманіту, провів дві виставки в ньому та в товаристві "Парнас".
Осінній салон у Франції 1921
В Афінах Грищенко познайомився з "французом" паном Біком, професором приватної художньої школи, який, побачивши його константинопольський та афінський цикли, дав Грищенку рекомендаційного листа для свого друга, секретаря Осіннього салону в Парижі. З 24 акварелей і гуашей "константинопольського періоду", поданих на виставку, журі відібрало 12 робіт, хоча зазвичай воно приймало лише дві роботи від одного художника.
Фернан Леже повісив ці роботи поруч зі своїми на виставці, а на відкритті Салону художники зустрілися. Роботи були високо оцінені як критиками, так і колегами: на вернісажі його познайомили з молодим мистецтвознавцем Рене-Жаном, який згодом стане практично "особистим рецензентом" українського художника. Таким чином, Грищенко швидко здобув визнання серед інших художників і прізвисько "українського дикуна" завдяки своєму вільному і сміливому стилю живопису.
Галерея Поволозького
Франція, 1922
У галереї та книгарні Жака (Якова) Поволозького, киянина за походженням, відбулася перша персональна виставка Олексія Грітченка "Блакитний і рожевий Константинополь", на якій він представив 22 картини та 50 акварелей. Вступні статті до каталогу написали Клод Фаррер, письменник і шанувальник східної екзотики, та Андре Левінсон, поет, критик і мистецтвознавець, який знав Грищенка ще з часів його російського кубізму. Коли Андре зустрівся з ним у Парижі, він запропонував організувати виставку у Поволозьких. Незважаючи на велику кількість відвідувачів, виставка не принесла жодного прибутку, не було продано жодної роботи. "Все ж з цієї виставки почалася кар'єра українського мандрівника в Парижі", - писав Грищенко у своїх спогадах.
У Парижі Грищенко мав добрі контакти як з французькими художниками, кураторами галерей і критиками, так і зі своїми співвітчизниками. У 1911 році в Парижі він познайомився зі скульптором Олександром Архипенком, приятелював з Софією Левицькою, також художницею, жив на віллі відомого паризького дантиста з Полтавщини П. Кричевського у Фонтене-о-Роз, результатом останнього знайомства став портрет дружини дантиста, виконаний Грищенко.
У 1922 році в галереї "Домінік" виставляє свої грецькі пейзажі. У 1923 році в Осінньому салоні - "Портрет художника" та "Натюрморт". А в 1924 році його паризькі роботи висіли в галереї Персьє.
Галерея Поля Гійома та знайомство з Барнсом Франсом, 1923
У пошуках галерей для співпраці Грищенко познайомився з провідним арт-дилером того часу Полем Гійомом. Він був другом і дилером доктора Барнса, лікаря і мільйонера з Філадельфії, який мав ідею створити музей для працівників своїх підприємств у Меріоні. У Парижі він придбав 100 робіт Ренуара, 50 Сезанна, сім Модільяні, дві Пікассо, п'ять Матісса, дві Утрілло та інші. У 1923 році доктор Барнс купив роботи Грищенка через іншого дилера, Леопольда Зборовського. Загалом доктор Барнс придбав 17 робіт константинопольського періоду, які згодом стали частиною колекції Фонду Барнса і були передані до Пенсильванської академії мистецтв у Філадельфії. За останньою інформацією, сім робіт Олекси Грищенко тепер належать фонду.
Коїмбра Португалія, 1924
У 1924 році Олексій Грищенко поїхав на півроку до Португалії і повернувся до Парижа з новим "португальським циклом". Південь Португалії надихнув його, і він багато малював. "Коїмбра - виняткове місто, 80 кілометрів від океану. Так само, як є Далекий Схід, тут є Далекий Захід. Воно схоже на Африку. Навіть влітку тут стоять випари і тумани... Так, це виняткова країна, з синіми і зеленими лісами коркового дуба на пагорбах. Серед виноградників на червоному ґрунті видніються шпилі, каплиці з вигнутими стінами і широкими сходами, що нагадують фортеці. А архітектура базилік і палаців - прояв багатого і квітучого бароко...", - згадує художник.
Португалія змінює почерк художника: його кольори стають інтенсивнішими та насиченішими, а фактура - щільнішою. Ця любов до теплих пейзажів і південних марин стала спільною темою у його творчій практиці та спілкуванні з сучасником і другом Оттоном Фрішем. Український художник показував свої роботи Пабло Пікассо, і той виокремив кубістичну акварель "Коїмбро". Не завадило, що португальська серія продавалася надзвичайно добре.
Кань-сюр-Мер, Франція 1927 – 1960
У 1927 році 44-річний Олекса Грищенко одружився з Лілас Лавелен де Мобеж і оселився в Кань-сюр-Мер, містечку, де колись жив Ренуар. До цього він мандрував Лазурним узбережжям, де залюбки малював морські пейзажі та натюрморти з морепродуктами. Прямо на березі моря художник купував свіжий улов місцевих рибалок - устриці, восьминоги, морські зірки, раки, омари - потім розкладав їх на столі або таці і з азартом і натхненням малював.
У той час, під впливом нових мистецьких течій у Парижі, він змінив свій стиль з кубістичного на більш експресіоністичний. Очевидно, частково це відбулося під впливом південного сонця, моря та гір Французької Рив'єри. Стиль і драматичні кольори Грищенко виражали внутрішні нестримні сили, які прагнули перетворити природу, використовуючи власні образи художника.
У 1926 році художник представив південний цикл на персональній виставці в галереї Maison Bing. Луї Воксель, відомий французький критик, написав про виставку наступне: "Виставка показує місця на півдні Франції, гідні того, щоб бути поставленими поруч зі знаменитими каннськими пейзажами [Ренуара], і ці слова похвали є абсолютно свідомими. Молодий український колорист підкорив Париж". З представлених робіт галеристка Катя Гранофф купила 24 і виставила їх у своїй галереї, а за кілька місяців після цього організувала персональну виставку Грищенка.
До 1960 року місцем проживання подружжя Грищенків було Кань-сюр-Мер; мати дружини здавала в оренду готель Le Cagnard, а сама сім'я жила в будинку через дорогу. У 1960 році Грищенко мав велику ретроспективну виставку в замку Грімальді в Кань-сюр-Мер. Вона також стала прощальною, оскільки сім'я переїжджала до Венеції.
Салон Тюелері
Франція, 1930
У 1930 році Олекса Грищенко вже був відомим художником, який виставлявся по всій Європі та брав участь у щорічних Салонах. Коли Еміль Оттон-Фриз, відповідальний за виставки в Салоні Тюїльрі, демонстрував роботи Грищенка в залі Матісса, Грищенко висловив своє невдоволення тим, що його картини використовують як "прикрасу для Матісса". "Ви незадоволені, Грищенко?" щиро здивувався Фриз. "Ви повинні пишатися тим, що ваші роботи висять поруч з роботами Матісса! Мушу зізнатися, ви єдиний, чиї роботи витримують такого грізного сусіда. Фарби Матісса знищували і руйнували всіх, кого я вішав поруч із ним".
Грищенко дуже любив зображати морських мешканців, вони приваблювали його своїми яскравими, насиченими кольорами, і це дозволило йому використовувати чисті пігменти, які стали логічним продовженням його мистецьких пошуків - "динамокольору". Його роботи на цю тему були придбані багатьма європейськими музеями. Одна з робіт на цю тему є в колекції Національного музею у Львові: це "Лобстери", що експонувалася на Осінньому салоні 1931 року. Полотно завдовжки понад метр, у центрі якого на білій тарілці сидять вісім червоних омарів. Картину придбав для музею його директор Іларіон Свєнціцький. У 1960-х роках робота була знищена серед інших, названих радянською пропагандистською політикою "формалістичними".
Перша виставка в Україні, 1937
Площа Ринок, 10, Львів, Львівська область, Україна
У 1937 році у Львові була організована персональна виставка Олекси Грищенка з нагоди 30-річчя його мистецької діяльності. На виставці, яку він особисто ініціював, були представлені роботи різних періодів: константинопольські пейзажі, краєвиди Португалії, композиції з Іспанії та Британії. У 1939 році він передав вісім своїх картин до Львівського музею українського мистецтва. Раніше, у 1934 році, у Львові вийшла перша українсько-французька монографія Павла Ковжуна про творчу практику Олексія Грищенко.
Бельгійський колекціонер творів Грищенка, доктор Володимир Попович згадує, що " Грищенко був скрупульозним, коли йшлося про оформлення його книжок, каталогів, запрошень чи плакатів. Він сам підбирав папір, шрифт і формат видання, звертаючи увагу на найдрібніші деталі і дбаючи про те, щоб усе виглядало красиво, зі смаком і не містило жодної помилки. Він хвалився: "У моїх книжках немає жодної помилки!"
Львівські митці високо оцінили діяльність Грищенко, про нього писали львівські газети, про нього писали відомі українські та місцеві еліти, а мистецтвознавці стежили за його розвитком. На початку 1960-х років стало відомо, що роботи Грищенка з колекції Львівського музею були знищені як твори "буржуазного формалізму" разом з роботами Олександра Архипенка, Михайла Бойчука та Георгія Нарбута.
Фундація Грищенка
США 1958 – 1963
Знищення робіт Грищенко у Львівському музеї та раптова важка хвороба, що спіткала його наприкінці 1961 року, спонукали художника замислитися над створенням фонду в Нью-Йорку, який міг би передати його роботи в Україну, коли прийде час. 72 роботи (30 олійних полотен, акварелей і малюнків), архівні матеріали, книги та килим Каньйона мали бути передані до музеїв незалежної України. Фонд був заснований у 1963 році при Українському інституті Америки в Нью-Йорку. З ініціативи друзів художника він організував ретроспективну виставку творів Грищенко у 1958 році з нагоди його 75-річчя. Тоді виставку відвідав всесвітньо відомий український скульптор, що мешкав у США, Олександр Архипенко. Кураторами фонду стали друзі художника: Святослав Гординський, доктор Ярослав Падох, режисер Володимир Баранецький та доктор Володимир Гординський. Вона була виконана у 2006 році, а колекція Фонду була передана до Національного художнього музею України.
Його власний стиль "динамоколір" став одним з напрямків авангарду на початку 20 століття. Грищенко прожив 94 роки, переживши злидні, війни, незахищеність, славу і комфорт, але за будь-яких обставин залишаючись вірним своєму покликанню: він ніколи не припиняв малювати.
"Динамоколір" від Malab'Art Gallery
Галерея Malab'art орієнтується не лише на відомих художників, вона ставить собі за мету повернути публіці незаслужено забуті імена. Роботи багатьох з них знайшли своє місце в приватних колекціях української та російської діаспори, колекціонерів, які купували та підтримували художників після Другої світової війни. Одним з таких безперечно талановитих живописців, мистецтвознавців, дослідників ікони та творців одного з напрямків авангарду (динамокольору) був українець Олекса Грищенко (1883-1977), у творчому доробку якого - московський авангардний період (1908-1919), константинопольський та грецький цикли акварелей і гуаші (1919-1923), а також чимало картин у стилістиці Еколь де Парі.
Нещодавно в Лондоні відбулася презентація великої наукової монографії "Alexis Gritchenko Dynamocolor", присвяченої художнику-емігранту, який пережив усі потрясіння 20 століття, Олексі Грищенко (1883-1977). Автор монографії - Віта Сусак, кандидат мистецтвознавства, віднедавна куратор відділу європейського мистецтва 19-20 століть Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького.
Ініціатором та меценатом видання монографії є французький колекціонер Мішель Лівре-Маркович. Протягом 17 років Мішель Маркович не лише колекціонує, а й досліджує творчість Олекси Грищенка, видатного представника паризької школи зі світовим ім'ям. За ці роки він зібрав дивовижну колекцію творів художника. Вісім з них - картини та акварелі - також були представлені на презентації монографії. Роботи художника знаходяться в колекціях найбільших музеїв світу, і колекціонер вірить, що чудова монографія Віти Сусак допоможе повернути цього майстра на місце, яке йому по праву належить.
