Некласичний Фігаро

У Львівській опері – при повному аншлагу, морі оплесків, емоцій і світлих усмішок глядачів відбулася прем’єра – «Безумний день, або Весілля Фігаро» Моцарта.

Вона стала спільним проектом Львівського театру опери та балету й оперної студії Музичної академії імені Лисенка. Львів’яни знову взялися за Моцарта і потрактували його по-сучасному – так, щоби зрозуміло нинішнє покоління глядачів. То нічого, що перша прем’єра цієї вистави відбулася двісті тридцять років тому. Тепер у «Безумному дні, або Весіллі Фігаро» глядачі побачили сучасні костюми, пластику і навіть елементи еротики, почули живу італійську мову.

«Поєднання музики, драматичного дійства, пластики, яка виражається у танцях, міміці – тобто це такий мікс того, чого сучасний глядач потребує, – каже актор Юрій Газдецький, який виконує роль Фігаро. – У цій постановці немає ніяких історичних декорацій і костюмів, усе мінімальне».

Режисер Василь Вовкун додав у постановку свої ноу-хау: зрозумілий сучасному глядачеві сміттєвий «люстраційний» бак, на сцені з'явився і сам Моцарт, а наголос поставлений на дні напередодні весілля Фігаро.

«Безумний день – як вибух, людина втрачає логіку, і через антилогіку вона визначає себе або визнає інших. От, власне, наша історія саме про це, – розповідаєпан Вовкун. –Ми ніби не вміщаємося в тему тільки “Весілля Фігаро”. Так, вона для нас – одна з вихідних головних подій, що творить масу інших, не менш важливих і значущих. Бо як тоді пояснити емоційне зерно всіх інших героїв, яких Моцарт підіймає на найвищі гребені хвилювання людського духу? Усі вони щиро переконливі, вмотивовано переплетені (хоч треба визнати, часто втрачають логіку своїх вчинків, що, можливо, й оправдовує сенс людського існування), відкривають і пізнають самих себе, а через себе – інших, і навпаки.

Справді, безумний день може бути єдиний у людському житті – як потреба і вибух, як даність, що кардинально змінює саме життя, його долю… Безумний день – короткий часовий простір, в якому через повстання проти себе самого відкриваються нові змісти…»

Це вже не перша постановка львів’ян у такому творчому тандемі Музичної академії й Оперного театру.Студенти і професійні музиканти уже рік тому поставили оперу «Дон Жуан», теж Моцарта, яка має успіх у глядача. Ті ж актори-студенти зіграли й у «Весіллі Фігаро».
Як сприйняли їх львівські глядачі?

«Оригінальне прочитання самого твору, мізансцени добре поставлені», – каже львів’янин Володимир Мельник.

«Це дуже сміливий експеримент. Я просто подивляю тих оперних співаків молодих, тому що насправді рухатися під час співу непросто, – каже співак Орест Цимбала, якого зустрічаємо у фойє під час антракту. – Зрозуміло, що було багато репетицій… Музика Моцарта вічна. Прем’єра цієї вистави відбулася ще 1786 року, і кожна епоха накладає якесь своє бачення тих речей… Наш Оперний театр був дотепер якимось статичним, консервативним, а тут – ось таке нестандартне прочитання класичного твору, усе побудовано на пластиці, на русі. Думаю, що публіка десь наполовину розділена. Як на мене, деякі речі тут трішки занадто буквальні».

До нашої розмови приєднуються ще дві львів’янки, які смакують кавою, – Марія і Світлана. «Весілля Фігаро» ми бачили вже сто разів, а тут наша молодь трактує усе по-своєму, – діляться враженнями глядачки. – Насправді це все дуже сміливо для нашого аристократичного і консервативного галицького панства, насамперед, це сміливість режисера. Потрібно було дуже багато попрацювати над композицією, над грою акторів. Це є абсолютно некласичний Фігаро, він поданий у новому форматі. Із перших хвилин і режисер, і актори налаштували нас на позитивний настрій, і вони його витримують».

Надія Пастернак, «Культура і життя»
Фото Йосипа Марухняка

30.06.2016
Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *