Французька мисткиня Ізаґус Тауш створила дивовижне вбрання, присвячене проблемі Чорнобиля

У рамках 57-ої Венеційської бієнале французька мисткиня Ізаґус Тауш провела перформанс, присвячений проблемі ядерної енергетики та її впливу на навколишнє середовище

Перформанс про трагічний приклад, докір та урок для цілого світу, який набирає планетарного звучання, розширюючи тему Чорнобиля, дисонував із венеційським середовищем, яке хоч вкотре і опинилося під умовною владою мистецтва, але продовжувало існувати у власній системі координат, наповнених передчуттям катастрофи, що буде тут і колись.

Від аварії на ЧАЕС  минуло 30 років, але техногенна катастрофа такого масштабу не залишається поза увагою митців. Чорнобилю та Прип’яті відведено чимало місця у світовій та національній культурі, мистецтві, кінематографі, літературі, музиці. Наприклад, відеокліп групи Pink Floyd “Marooned”, музична композиція Адріано Челентано “Мені сниться Чорнобиль”, Андрія Кузьменка (Скрябін) “Чорнобиль forever” (такого щастя більше нам не треба)”, україно-французький фільм “Земля забуття” та ін.

Історія створення вбрання “Чорнобиль” Ізаґус Тауш навіяна трагічною долею двох закоханих  з україно-французького фільму “Земля забуття”, яких розлучила аварія в день їхнього весілля. Наречена змушена була жити з тягарем того суботнього дня, якого вона так ніколи і не позбавилася.

У венеційському перформансі Ізаґус провокувала людей до діалогу, запитань, нагадуючи про наслідки чорнобильської катастрофи. Символічно, що перформеркою виступила саме українка (фотограф Іра Сухомлинова), голову якої прикрашав вінок зі стрічками, які спадали кольоровою веселкою з шиї на спину. Сукня “Чорнобиль”, що була створена саме для цієї бієнале, зроблена зі справжніх протигазів.

Сформований образ говорить про дівчину, яка сплела вінок кохання, відданості, та не встигла подарувати коханому на прощання, залишившись непорочною Дівою, яка молить небеса про милосердя до ще ненароджених життів. Вона − Покрова в чорнобильській сукні − жертовна і вічна захисниця.

Ізагус довершила вбрання-протест вінком, який є впізнаваним символом української культури. Апокаліптична сукня з протигазів – це не естетизація деструкції, а мистецький об’єкт, який знаходиться на межі арту і фешн. Тему роботи мисткині визначило саме життя: гостра необхідність знову і знову нагадувати людству про трагедію та небезпеку ядерної енергетики. “Подивися під ноги − не видно землі вже від наших слідів. Подивися уважно на світ, не кажи, що ти так не хотів ”, − співається у пісні Скрябіна “Чорнобиль forever”. Так, в чорнобильській сукні постав своєрідний портрет України з її багатою історією, традицією, трагедією та великою надією.

Вбрання з протигазів протистоїть кольорам надії, чистоти, миру, любові, перемоги, народженню нового життя крізь різнобарвні стрічки, вплетені у квітчастий вінок.

Першою реакцією глядачів на перформанс Ізагус було якомога швидше дістати телефон та сфотографувати чи зняти відео. З часом з’являлися ті, хто дійсно хотів з’ясувати, в чому річ, роздивитися деталі, зокрема, очі сучасних президентів країн Великої сімки, які ховалися за скельцями протигазів. Пригадуючи слова Есхіла «мистецтво − очі нації», це маски без очей, в яких відобразилися біль, надія, мудрість та тривога.

Не обійшлося без казусів, коли група підлітків, запитавши дозволу, чи можна наблизитися, під приводом краще роздивитися, почали піднімати вуаль, тягти за клапани видиху, особливо в області грудей, намагаючись відтягти протигаз від тіла.

Нині у багатьох країнах змінюється ставлення до атомної енергетики, яка ще донедавна вважалася перспективною. За деякими оцінками щодвароки на одному із ядерних реакторів світу можлива велика аварія. У таких країнах, як Швеція, Швейцарія, Італія, Німеччина заборонено будівництво нових АЕС, а в Україні зруйнований четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції покрито новим безпечним конфайнментом.

За допомогою неординарного вбрання Ісаґуз привертає увагу суспільства до ряду проблем сучасності: надспоживання, війн, голоду, негативного впливу людини на навколишнє середовище та ін. Вона працює із вторинною сировиною: малює, створює скульптури, інсталяції та перформанси.

Колекції Ісаґуз були презентовані під час другої інавгурації Президента Обами у Вашингтоні, на показах DC Fashion Week, нью-йоркському Fashion Week, в Україні, на перформансі в Маямі в рамках Art Basel.

“Кожна сукня – це візуальні історії про все, що мені не подобається на планеті: зброя, забруднення навколишнього середовища…” − розповідає авторка.

Наприклад, сукня із іграшкових пістолетів, яку вона створила у Вашингтоні, стала протестом проти насильства та стрілянини в школах Америки. Або сукня з головами Барбі – мистецьке висловлювання про прагнення до незрозумілого ідеалу, що робить людину нещасливою. Чи плаття з пташиного пір’я, яке нагадує людям про глобальне потепління та надмірне споживання м’яса.

Приємно, що нині Чорнобиль – це не перше та не єдине, з чим в іноземців асоціюється Україна, адже її глибока історія стає невичерпним контекстом для мистецьких проектів, в яких глобальна техногенна катастрофа – виключно провісник відродження, а не занепаду та смерті.

Венеційський перформанс є першим кроком до великого відеопроекту, зйомки якого відбудуться цієї осені.