Південноафриканське наскельне мистецтво мисливців-збирачів сан зберегло детальні свідчення танцювальних практик, пов’язаних із ритуалами, ініціаціями та повсякденним життям. Нове дослідження систематизує ці зображення та пропонує їхню класифікацію, повідомляє Phys.
У журналі Telestesопубліковано дослідження доктора Джошуа Кумбані та докторки Маргарити Діас-Андреу, присвячене танцювальним сценам у південноафриканському наскельному мистецтві сан. Автори використали етнографічні джерела, наукові публікації та базу даних SARADA, щоб ідентифікувати й класифікувати зображені танці.
Наскельне мистецтво сан є одним із ключових джерел для розуміння їхніх культурних практик і вірувань. Серед найпоширеніших мотивів — різні типи танців, зокрема, трансові, ініціаційні танці дівчат і хлопців, а також танці для розваги.
“Наше дослідження мотивоване тим фактом, що, хоча танцювальні сцени в Південній Африці згадані в кількох публікаціях, вони не були систематично вивчені ні з музично-археологічної, ні з іконографічної точки зору. Ми також прагнули дослідити, чи всі танці в Південній Африці були ритуальними за своєю природою, чи деякі виконувалися просто для розваги”, — зазначив доктор Кумбані.
Найчастіше в наскельному мистецтві трапляються трансові танці — ритуали, що могли тривати кілька годин. Зазвичай чоловіки танцюють у колі, тоді як жінки плескають у долоні й співають.
Автори зафіксували 17 таких сцен, переважно в регіоні Квазулу-Наталь. У зображеннях часто присутні характерні риси трансових танців: танцювальні палиці, кровотечі з носа, вигини стегон і часткові перетворення людей на тварин за допомогою різних масок чи накидок.
Досить поширеними є й танці еландів, які пов’язують з ініціацією дівчат. У місцевості Намахалі у Вільній Державі, за спостереженнями дослідників, можуть поєднуватися елементи різних типів танців.
“Танцівна сцена в Намахалі динамічна і, схоже, складається з двох окремих груп”, — пояснює доктор Кумбані. За його словами, одна група, ймовірно, відображає ритуальний танець, пов’язаний з ініціацією дівчат, а інша зображує жінок із палицями для копання, які використовувалися як у танцях викликання дощу, так і в господарській діяльності.
Натомість ритуали ініціації чоловіків у наскельному мистецтві трапляються рідко. Кумбані зазначив, що вони не впевнені чому помітна саме така тенденція, проте мають кілька пояснень. Він припустив, що такі церемонії могли навмисно зберігатися в таємниці.
Автори дослідження наголошують, що наскельне мистецтво є одним із небагатьох способів відтворити значення цих танців. Воно фіксує моменти зцілення, дорослішання та повсякденних розваг, які не завжди відображені в етнографічних описах.
Надалі дослідники планують поширити аналіз за межі Південної Африки. Зокрема, вони розглядають можливість вивчення подібного наскельного мистецтва в інших регіонах південної Африки, зокрема, в Намібії.
Нещодавно в індонезійській печері Ліанг Метандуно виявили найдавніший відомий зразок наскельного мистецтва — трафарет людської руки віком щонайменше 67 800 років. Унікальне червоне зображення з характерними загостреними кінчиками пальців побило віковий рекорд попередньої знахідки в Іспанії на понад тисячоліття.
