Морські пейзажі Руфіна Судковського

«Це буде мій головний суперник!», – пророкував І. Айвазовський, а критики навіть віддавали перевагу роботам Р. Судковського: «Сила його морських хвиль здатна сміливо змагатися з хвилями Айвазовського, і його хвилі ближчі до істини».
В Очакові, у будинку Судковських, що напроти базарної площі (вул. Енгельса), 7 (19) квітня 1850 року у сім’ї священика з’явився на світ великий мариніст України. А у церкві (побудованій 1804 р.) батько хрестив Руфіна. Протоієрей Очаківського Свято-Микільського собору Гавриїл Діонисович Судковський (1814—1907) був учасником Кримської війни, мав багато нагород (ордени Св. Анни 2-го і 3-го ст., орден Св. Владимира 4-ого ст.). Звісно, Руфін Судковський мав продовжити справу трьох поколінь.
Безкраї морські простори, неосяжні степові далі, яскраве сонячне небо з дитинства пробудили в ньому душу художника, хоч батько відкрито був проти, але Руфін увесь час віддавав малюванню. Згодом юного моремана, вихованого в Очакові, віддали до Одеського духовного училища, пізніше перевели у духовну семінарію м. Одеси. Під час навчання у семінарії, Руфін одночасно відвідував вечірні класи Школи малювання та креслення.
Поступово, отримуючи художні навички, Руфiн Судковський усвідомлював, що його життя повинно бути пов’язаним із мистецтвом. Улітку 1868 р. Руфiн Судковський кинув духовну семінарію та вступив до Петербурзької Академiї мистецтв «з архітектури або з живопису до класу гіпсових голів». Під час перебування в Петербурзі він брав участь в академічних виставках; його учнівські роботи отримали Малу та Велику срібні медалі.
Високий атлетичної статури атлет Руфiн Судковський ніколи не скаржився на здоров’я, але північний клімат був невблаганним: важкі напади кровотечі з горла заставили кинути навчання в Академії Мистецтв.
Навесні 1871 р. рідний брат відвіз Судковського в Очаків на поправку. З моменту повернення додому почався його самостійний творчий художній шлях. Живучи в м. Очаковi, Р. Судковський постійно малював із натури; брав участь у художньому житті столиці, за що Рада Академії мистецтв 1877 р. присудила Р. Судковському звання класного художника 2-го ступеня, а через два роки – звання класного художника 1-го ступеня. Важливою подією в житті митця стала дворічна подорож до Європи. Після повернення Р.Судковського з’явилася одна з головних його картин «Буря бiля Очакова». Саме за це полотно Рада Академiї 1882 р. присудила йому звання академіка живопису морських видів.
Тридцятитрирічним Руфін пережив великий стрес. Справа в тім, що критика художника зустріла байдуже, з часом Судковський болісно сприймав всі недобрі слова. Під час навчання в академії мистецтв, Архип Куїнджі та Руфін Судковський жили в одній кімнаті. У той час А.Куїнджі винайшов мотив кам’янистого дна, що просвічує крізь воду. Архип Іванович прилюдно звинуватив свого колегу у плагіаті:

 

нібито картина Р.Судковського «Прозора вода. Мертвий штиль» скопійована з його «Ладозького озера». Заяву А. Куїнджі підтримали Є. Волков, М.Крамськой, В. Максимов, І.Рєпін і газета «Новое время», що було великим ударом для Р. Судковського.
На щастя, журналісти вступилися за Р.Судковського. Вони довели, що Р.Судковський – описував тільки південне море і тільки з натури, геніально зображував морське повітря й воду. Підтримав мариніста М.Мурашко – влаштував йому в Києві виставку.
А бонусом для художника було палке кохання Олени Бенардо,
20-літньої учениці Верещагіна, яка щойно приїхала з Франції. Закінчився скандал із плагіатом вінчанням Олени та Руфіна.
В останні роки свого життя Руфiн Гаврилович був вибраний почесним членом рисувальної школи Одеського товариства красних мистецтв. Організовуючи виставку в Києві, Р. Судковський у поїзді заразився на висипний тиф. Він повернувся до Очакова та після тринадцяти днів хвороби 17 лютого 1885 року, на 35 році помер співець моря – Руфін Судковський, залишивши п’ять незавершених картин.
Над могилою і до сьогоднішніх днів стоїть постамент із чорного мармуру з бронзовим бюстом Руфіна Судковського, за проектом його вдови Олени.
Олексій Судковський, рідний брат художника, створив домашній музей.
Через чотири роки вдова зустріла українського художника Миколу Самокиша, і стала О. Самокиш-Судковською.

21.04.2016
Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *