Як українка Антоніна Байда стала художницею за кордоном

Антоніна Байда з Голоб почала писати картини чотири роки тому, і нині у її творчому доробку більше ста робіт. Спочатку це були пейзажі, насичені яскравими фарбами та захопливою красою природи, натюрморти, польові квіти. Але сьогодні її тематика швидше філософського спрямування.

З перших слів підкуповує природна простота цієї жінки, невимушеність і безпосередність у спілкуванні, доброзичливість та весела вдача. Крім того, від художниці віє невичерпною силою життєлюбства, яке мимоволі передається й співрозмовнику. Тому вірить пані Антоніна у чудодійну силу арт–терапії і вчиться долати негаразди з пензликом у руках.

У кожного свої асоціації. Але коли картина спонукає замислитись — це творча удача митця.

— Мені хотілося навчитися малювати із самого дитинства, – розповідає Антоніна Миколаївна. – Бралася за пензля, навіть відвідувала художній гурток, але нічого з того не вийшло. Уже у випускному класі на дереві випалила портрет Лесі Українки. Великим розчаруванням було дізнатися, що його віддали столичній комісії, яка приїхала з перевіркою у школу. Мріяла, щоб у цих стінах залишилася згадка про мене. Значно пізніше, коли вже моя донька вчилася у Маяках, я намалювала фасад школи. Діти, дивлячись на цю картину, не відрізняли її від світлини і говорили: «Дивіться, яка велика фотографія!»
Але остаточно у життя Антоніни Байди увійшов чарівний світ пензлика і фарб після однієї екскурсії. Якось вона потрапила до Домінікани (країна Карибського басейну) у туристичну поїздку, де взяла участь у майстер–класі з малювання. Ця справа захопила її, і вона вирішила продовжити займатися малярством.
— Я цілий рік щодня малювала вдома, – розповідає художниця. – Потім випадок звів мене із нашим священиком, отцем Ніфонтом: знала, що він колись працював директором художньої недільної школи в Луцьку і добре розуміється на живописі. Кажу йому: «Отче, чи не могли б ви подивитися мої картини?» Зайшовши в галерею, він поцікавився, скільки часу малюю. Сказав, що для початківця вийшло досить непогано, але порадив брати уроки у художниці Світлани Костукевич. Півтора року їздила в Луцьк до неї на заняття. При першій зустрічі запитала, скільки триватиме урок. «Скільки витримаєш», – відповіла. Зізнаюсь, ученицею була неслухняною, все хотіла зробити по–своєму. Але безмежно вдячна пані Світлані за науку і терпіння.

Рік наполегливої праці дав результати. Антоніна Байда зі своїм творчим доробком почала брати участь в осінніх та весняних виставках, що проходили у Луцьку. Картина авторки «Зима» була представлена на Всеукраїнській різдвяній виставці у Києві. Цієї зими відбулась її перша персональна виставка у Будинку художника в нашому обласному центрі. Сім полотен із колекції продано, однак, як зізнається, не кожна людина може дозволити собі таке придбання. Зважаючи на це, багато своїх робіт мисткиня дарує.
— Для мене головне в живописі – це світло, – каже Антоніна Миколаївна. – Саме воно надає картині контрастності, заворожує погляд. При цьому кожен рух пензля повинен бути зваженим і впевненим, колір – свіжим і насиченим. Зараз люблю писати більше на філософські теми, що спонукають до роздумів. Останній мій твір — це картина великого розміру (два метри на метр), яка складається з двох частин: відображає і світлу сторону нашого буття, і темну, коли людина опиняється перед важким вибором. Діамант, що символізує в моїй уяві народження безгрішного немовляти, павуки на павутинні, шахове поле, дитина на гойдалці — все це віднайшло своє місце у моїй філософії… Хоча у кожного свої асоціації. Але коли картина спонукає замислитись — це творча удача митця.

Антоніна Байда захоплюється і спортом. Вона – лижник із вісімнадцятирічним стажем. Зачарована красою Карпат, кожного року їде в гори, бо полюбляє проводити час на свіжому повітрі, серед заворожуючої природи, з близькими людьми.
— Мене навіть якось показували по телебаченню, – усміхаючись, говорить пані Антоніна. – У Буковелі проходив фестиваль Дідів Морозів, у якому було 150 учасників. Дві з десяти грамот отримала я. До того ж відзначили мій лижний костюм з елементами вишивки. Гори дарують мені справжню наснагу, натхнення та енергетику.
А ще Антоніна Миколаївна була активною учасницею Революції гідності. Під враженням тих подій написала картину з палаючим Майданом і Прапором України на передньому плані.
Здавалося: ось вона – героїня, здатна стати пліч-о-пліч зі справжніми борцями за волю України, говорити мовою почуттів та емоцій на полотні, долати кілометри, спростовувати міфи про нездійсненність мрій. Спілкування з пані Антоніною підтвердило мою думку: вона має здатність зазирати в себе і дослухатися до своїх бажань. Так було, коли вже у зрілому віці взяла у руки пензель. Зрештою, для того і є відміряний кожному його шлях на цій Землі, щоб осягнути і реалізувати свою мрію.