Василь Бажай: «На кілька секунд у мені з’являється чисте полотно. І одразу заповнюється»

Львівський художник Василь Бажай повернув до життя живописні полотна, які створював упродовж останніх двадцяти років у проекті «Рефрижератор», що триватиме у просторі Щербенко Арт Центру до 11 червня включно. Олександра Погребняк поспілкувалася з художником про естетичний складник у мистецтві та порив до експерименту, що має передувати перфомансу, а також про біле полотно та про те, як з’являються ідеї для нових проектів.

«Я вже з відповідним ритмом живу, і кожну секунду у мене в цьому ритмі праця і відбувається. У мене немає такого, що я щось роблю і не думаю про  роботу. Із ким би я не говорив, що б я не робив, де б я не був, все відбувається в тому процесі. Життя окрім мистецтва для мене, мабуть, не існує»

Василь Бажай

Переглядаючи концепції до ваших проектів останніх років, складається враження, що для вас живопис – це методика, своєрідна наука. Чи, все ж таки, більший вплив мають відчуття?

Мені здається, що для того, щоб відбувся процес творення, всі аспекти підходять. Будь-який підхід: психології, філософії, фізіології, біології, нанотехнологій…Важливо тільки, щоб це дійсно було правдиво. Щоб не було фальші по відношенню до самого себе. Лише тоді цей процес і вартий уваги. Необхідно багато працювати, входити в той світ. Звичайно можна обмежити себе певною методикою – іноді так теж дуже цікаві речі виходять. Проте, для мене важливо все. Я не можу відбирати для себе. Головне, щоб йшов процес творення. Тому мені зараз хочеться більше закритися: поменше говорити, побільше працювати. Йдеться про той внутрішній світ, у який я зараз хочу зануритися і  бути в ньому вільним без всяких зобов’язань.

Навчитися можна всьому. Був такий експеримент, коли мавпу в зоопарку вчили малювати. А людина, все ж таки, має більші здібності до навчання, ніж тварина. Тож, звісно, можна, проте – чи дійсно це буде тим поривом до творення? Для чого взагалі людина займається мистецтвом? Вона ж не творить лише тому, що має це робити. Художник – це той, хто дійсно вважає, що мистецтво – це щось високе і необхідне як для пізнання самого себе, так і для дослідження того світу, в якому він живе. Щоб цей світ став цікавим для нього: він відкрив для себе цей світ, і себе відкрив для пошуку тої істини. Для цього мистецтво і існує! А малювати навчитися, звичайно, можна.

Ви живете та працюєте у Львові, проте ваші персональні проекти регулярно відбуваються у Києві. Чи відчуваєте різницю в культурному середовищі цих двох міст?

Мені дуже подобається київська публіка. На жаль, у Львові менш широке коло людей, зацікавлених у тому мистецтві, що я створюю. Крім того, Київ як столиця має більше можливостей для втілення творчої ідеї, таким чином, більше прогресуючи у сучасному мистецтві. Але й Львів не пасе задніх: є творчий потенціал, і він дуже потужний; львівська молодь хоче, щоб мистецькі події відбувалися. Хоча у Львові галереї більше зорієнтовані на туристів, тож якщо хочеш побачити концептуальне мистецтво – його потрібно дійсно шукати. Проте існують центри, що займаються розвитком сучасного мистецтва, Інститут актуального мистецтва, що організовував Тиждень Актуального Мистецтва, Дні мистецтва перфомансу.

Ви стояли біля витоків перформанс-арту в Україні. Яким ви бачите його подальшу перспективу та розвиток?

Колись у мистецтві був такий порив до експерименту, до пошуку. А зараз він трошки пригасився… Здається, що вже все спробували, все використали. Перфоманс більше не є чимось новим. Це вже свого роду пройдений етап, який сам в собі шукає нових витоків, тим часом стаючи буденним. А мистецтво буденність не терпить! Важко щось таке знайти, щоб воно не було звичним, щоб було свіжим і в ідеї, і в подачі. Бо перфоманс – це дуже складна штука. Оскільки треба працювати із самим собою як із матеріалом, а крім цього, ти ще мусиш відчувати глядача, який навколо тебе. І та тема, яку ти обираєш для перфомансу, вона також дуже важлива. Не достатньо просто знайти матеріал, який розмовлятиме з реципієнтом і також буде відкриттям для художника. Перфоманс – колосальна праця, якій треба віддати не один день і рік. Тоді воно справді буде чогось варте.

Часто говорять про те, що сучасне мистецтво позбавлене естетичної привабливості, проте нам важко з цим погодитись. Як ви вважаєте, поняття гарного смаку може бути застосоване до твору мистецтва?

 

Мистецтво смаку не має, а от людина, яка сприймає його, повинна мати смак. Тому, що будь-яка річ, навіть бридка, також має свою культуру. Є чорне і є біле. Але як в чорному фантастична естетика, колористика і глибина, так і в білому. Все залежить від того, хто як сприймає. Так само, як брутальність і краса – вони однаково естетичні. Залежить від вподобань. А мистецтво – це  процес, це дія. І  якщо вона відбувається і захоплює, то збуджує якісь емоції. Нехай це будуть емоції відрази, нехай хтось кричить «Фу!». Але ж вплинуло!

Яким чином ви вирішуєте, чим буде ваш новий проект – живописом чи інсталяцією? Це розуміння приходить вже у процесі?

 

Розкажу вам про один випадок. Сиджу я в себе на фазенді в робітні в кріслі: дивлюся на роботу, над якою працюю, щось думаю, вовтужуся. Встав, подивився на роботу, на крісло, на тінь. Іду  до себе в майстерню, заливаю це крісло бетоном і створюю з нього об’єкт. Ось так з’являються ідеї! Біле полотно? Ніколи перед ним не стою і не думаю, що ж я з ним буду робити. Для мене шкода того часу! Полотно біле в мене просто зникає. Появляється на кілька секунд – і вже його нема. Воно вже йде в роботу!

Спілкуючись з вами, розумієш, що шлях митця – це безперервний пошук. Поділіться, що передувало створенню проекта «Рефрижератор»?

 

Це була дуже непроста дорога. Непросто було прийти до такого рішення. Що передувало? Ну, напевно, моє відношення до тих творів, до робіт, які я відставив вбік, концентруючись лише на новому – на тому, що ще в процесі творення. А те, що вже відбулося, відійшло для мене на задній план. Ідеш майстернею, зашпортався об полотно, поставив його на місце, воно сповзло, ти знову зашпортався. Дивишся, а воно вже 10 років лежить скручене. Думаєш, чого так відбувається. Потім розгорнув, подивився – вау! А це не гірше, ніж те, що ти щойно зробив! А в деяких аспектах – набагато глибше. Вже відстояне, витримане часом, як старе вино. І так воно втягнуло мене! Я почав думати, як його повернути до сьогодення. Шукаєш, довго пробуєш, а потім рішення приходить в момент! Дивишся: «О! Це добре!». І воно так мене полонило. Одразу повитягував все, що мав в закромах. І тут воно оживає зовсім по-іншому, тому що зовсім по-іншому ти його сприймаєш, коли стільки років його не бачив, не торкався його. А тут воно таке свіже, таке чисте, таке приємне на дотик. Так і виникають такі проекти!

27.05.2016
Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *