Нащадок Козака Луганського

Олег Іванович Даль – улюблений актор мого покоління; аристократ, чиє обличчя світилося розумом і самотою. Він народився 25 травня 1941 р. у Любліно (нині Москва). Батько актора, Іван Зиновійович Даль, був відомим залізничним інженером, мати — Павла Петрівна — вчителькою. Худий, цибатий шибайголова мріяв бути льотчиком, займався спортом, прекрасно грав у футбол, але… під час шкільних тренувань з баскетболу почались проблеми з серцем. У той час Олег зацікавився живописом, літературою; прочитав «Героя нашого часу» Лермонтова і сказав собі: « Я стану актором, щоб зіграти Печоріна». Олег утвердився у своєму виборі, почав займатися дикцією (Даль з дитинства гаркавив) і таки зіграв свого Печоріна.
Після школи парубок вступив до Театрального училища імені Щепкіна, хоч батьки були категорично проти цього. Він був таким нерадянським: інтелігентні тонкі риси обличчя, приємний голос, абсолютний слух, витончені руки. Йому пасував будь-який одяг. Здавалося, Даль народився професійним актором: студентом почав зніматися в кіно, потім грав у Малому театрі.
В училищі, у театрі у радянських чоловіків формувалися деякі особливості характеру: вони пліткували більше, ніж жінки; часто мали найгірші жіночі особливості. Олег був не таким. Як усі представники загубленого покоління, Даль звик нікому не вірити, нічого не просити. Молодий пофігіст був неговірким, ніколи не пліткував, не розголошував чужих таємниць. Інколи вдавався до чорного гумору. Олег мріяв про кохану дружину та дітей.
У театрі «Современник» Даль зустрів своє велике кохання, свою першу дружину, – актрису Ніну Дорошину.

Правда, шлюб тривав єдиний день, бо так, як 22-річний Даль був закоханий у Ніну, так вона обожнювала Олега Єфремова і пішла з ним із весілля.
З цього часу прозорі блакитні очі каламутила оковита. А під чаркою Олега часом заносило і він порушував дисципліну
Не часто чоловіки хочуть дітей, але Олег мріяв про нащадків, тому одружився вдруге з акторкою Тетяною Лавровою, а вона не хотіла псувати руки на кухні і фігуру пологами.

І другий шлюб не склався.
Нарешті в квартирі запахло борщем і пирогами, коли Олег одружився з Лізою Ейхенбаум.

Третя дружина їздила з ним на зйомки, готувала їжу, прала. А Даль працював і в театрі, і в кіно, часто конфліктував; його не випускали за кордон.
3 березня 1981 р. 39-річний Олег Даль приїхав на два дні на Київську кіностудію імені О. Довженка для кінопроб на головну роль у ліричній комедії «Яблуко на долоні» режисера Миколи Рашеєва. У готелі «Студійний» Даль вечеряв із партнером по фільму Леонідом Марковим, потім пішов у номер із словами: «Піду до себе умирати».
«Ми домовилися з Олегом по телефону, що він прийде до мене вже наступного дня після приїзду до Києва, а я чекав ще й на Коренєву. Вранці я послав за Олегом машину разом зі своїм асистентом. Раптом асистент телефонує у паніці: «Що робити? Вже півгодини стукаємо! І ніхто не відповідає!» Я сказав: «Ламайте двері!» Вони зламали. Даль був мертвий.» — згадував Микола Рашеєв.
Даль лежав на підлозі, обличчя його було спокійним, навіть усміхненим. З’ясувалося, що він піднявся в номер і буквально влив у себе пляшку горілки. Вшита антиалкогольна ампула, «торпеда», призвела до різкого підвищення тиску, судини не витримали. Розтин показав: інфаркт міокарда.
Можливо, цей вчинок був свідомим.
Він зіграв понад 40 головних ролей, які згадують люди мого покоління. І був фільм, якого Олег не бачив, але яким дорожив – двохсерійний телефільм «Відпустка у вересні», знятий за п’єсою Олександра Вампилова «Качине полювання» (роль Зилова).
Майже одразу після смерті Олега в Києві відбувся нелегальний показ картини на прохання тренера Валерія Васильовича Лобановського. Він вважав, що київські динамівці повинні побачити фільм. Чутка про це моментально рознеслася містом, довелося крутити в Будинку кіно.
На телеекрани фільм випустили через вісім років.