Чи потрібен пошук нових дефініцій?

За дискусіями на тему значення термінів «modern art» і «contemporary art» в українському мистецькому середовищі я спостерігаю не вперше. Нещодавно на сторінках ART UKRAINE з'явилася стаття Лесі Смирної та Віктора Хаматова. Окрім важливої для українського читача інформації щодо хронології термінів в мистецтві,  в статті був запропонований новий термін «контемпорарне» (новітнє) мистецтво. Я спробую пояснити, чому, на мою думку, цей термін не тільки не допоможе, але й зашкодить українському мистецькому середовищу.

Проблема синонімічності англійських слів «modern» та «contemporary» призвело до плутанини в українській термінології. Обидва слова можна перекласти як «сучасний», але терміни «modern art» і «contemporary art» не є тотожними. В першому випадку мова йде про мистецтво процесів модернів (модерн-постомодерн-метамодерн). На думку багатьох дослідників (таких, як, наприклад, доктор філософії Вольфганг Вельш) вони є частинами єдиного процесу модернів. Саме тому слово «модерн» до сьогодні не втратило своєї актуальності. І саме тому експозиція Музею Модерного Мистецтва (а саме так було б коректніше перекладати українською назву MoMA – нью-йоркського Museum of Modern Art, на відміну від численних MoCA – Museum of Contemporary Art) постійно поповнюється новими експонатами.

Постмодерн, в свою чергу, передбачав нівелювання цінностей модернізму. Звісно, постмодерні митці намагалися відокремитися від усього, що було пов'язано з модернізмом. Коли з'явилися галереї, які почали виставляти та продавати саме постмодерний арт, виникла необхідність у новому терміні. Використавши іронічну постмодерну стратегію, галеристи не стали вигадувати нічого нового. Оскільки французький термін «постмодерн» у ті часи сприймали не всі, для позначення постмодерного мистецтва почали використовувати слово «contemporary», яке хоча і є синонімом «modern», але має інше значення. З того часу термін «contemporary art» фактично став позначати мистецтво саме  постмодернізму, що було цілком логічним, бо витвір, придбаний колекціонерами на початку XX століття, вже не міг бути «сучасним». Більшість арт-критиків вирішили вважати сучасним мистецтвом витвори, які були створені після 1960-1970 років і охоплюють весь період постмодерну і сьогодення.

Цікаво, що назва Інституту Проблем Сучасного Мистецтва англійською звучить як Modern Art Research Institute, що для англомовного спеціаліста означає «Інститут дослідження модерного мистецтва» (таке значення охоплює ширше смислове поле та концентрується саме на процесах модернів). Якщо брати за основу українську назву закладу, то вона перекладається як «Contemporary Art Research Institute» (якщо перекладати з «problem», то може бути враження, що інститут має метою створення цих проблем).

На Заході термінологічні проблеми почалися після кризи постмодерну, коли в кінці XX-на початку XXI століття було оголошено про кінець цієї філософсько-світоглядної системи. З появою нових мистецьких трендів «сучасне мистецтво» другої половини минулого століття вже не було сучасним. Серед багатьох галеристів, які звикли працювати з постмодерними форматами, виникла розгубленість. Як зауважила арт-критик видання The Times Рейчел Кемпбел-Джонсон: «Постмодернізм – це так застаріло, але те, що прийшло на його місце...це все поза ринком». 

Через те, що термін «contemporary art» був прив'язаний до постмодернізму, виникли певні непорозуміння. Саме тому галерея Galerie Tanja Wagner  маніфестувала, що зосереджується лише на метамодерному мистецтві, одним з проявів якого є романтичний концептуалізм. Інші галеристи повністю довірилися персоні куратора, який досліджує актуальність проектів. Через це європейські куратори неочікувано стали зірками, за якими полюють володарі галерей. Але ставити під сумнів актуальність терміну «contemporary art» не стали, бо, за словами професора Південно-Каліфорнійського університету Річарда Меєра, він визначається «не стільки датою, скільки потребами ринку».

В Україні ситуація в часи постмодерна була продиктована політичним аспектом. Через гегемонію соцреалізму актуальне в глобальному дискурсі мистецтво було фактично вигнане в підпілля і не могло бути певним чином монетизоване. Саме тому про українське «сучасне» постмодерне мистецтво починають розмовляти за часи Перебудови, особливо – в 1990-ті роки. Через специфічне, відірване від «великого світу» культурне поле, яке повністю не пройшло крізь трансформації модерну та постмодерну, українське мистецтво народило специфічні форми (наприклад, фотографії Бориса Михайлова чи Романа П'ятковки), які цікаві світу своєю екзотичністю. Але якщо в розвинутих країнах сучасне мистецтво стало частиною поп-культури, є авангардом всіх культурних змін в суспільстві, то в Україні мистецтво, актуальне для світового культурного поля, досі є певною екзотикою. Однією з проблем є те, що український митець не вважає себе творцем всесвітнього художнього дискурсу, і іноді лише копіює форму успішних проектів західних митців. Гуляючи по київським галереям з викладачем та куратором Мюнхеньскої академії мистецтв Микаелєм Хофстеттер, я часто чув, що частина творів є лише «ідеями секонд-хенд» чи зрозуміла лише в локальному контексті.

Саме через це ми потребуємо не нової дефініції часового контексту, а об'єднання з глобальним загальносвітовим культурним полем. Завдяки сучасним технологіям український митець, куратор, критик, журналіст може не лише своєчасно моніторити новини світового мистецтва, мати доступ до новітніх досліджень та статей, але й впливати на розвиток світової культури.

Термін «контемпорарне мистецтво» не буде зрозумілий в інтернаціональному англомовному дискурсі, бо нічим не відрізняється від терміну «сучасне мистецтво». Як можна презентувати на міжнародному рівні будь-який текст, каталог, проект з поняттям, яке не перекладається, або перекладається так само, як і його попередник? Це лише зайвий раз відокремить українську художню спільноту від колег з інших країн. Якщо ми говоримо про мистецтво, яке працює з актуальними художніми та філософськими трендами сьогодення, то можемо продовжувати використовувати загальновживаний термін «сучасне мистецтво». Якщо ми бажаємо акцентувати увагу на тому, що витвори базуються на новій культурній домінанті, не притаманній постмодерну, можемо говорити про «метамодерне мистецтво», спираючись на роботи доктора Тімотеуса Вермюллена та  доктора Робіна ван ден Аккера, а в ідеалі доповнюючи їх новими дослідженнями. І навпаки, якщо нам треба відокремити частину сучасного мистецтва, яка спирається на застарілу,  не актуальну в наші часи культурну домінанту, можна вживати термін «постмодерне мистецтво», бо вже можна говорити про постмодерн як період, який має часові кордони (хоч і не чіткі). Важливо, щоб нові терміни мали підґрунтя, сприйнятне не лише в локальному, але й в глобальному мистецькому середовищі, і були лінгвістично вдалими та унікальними.

09.06.2016
Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *