Картина Марії Примаченко була сенсаційно продана за півмільйона доларів, що зробило її однією з найдорожчих українських художниць. Ми ділимося історією цієї художниці-самоучки, яка зачарувала своїм чарівним бестіарієм Пікассо, Шагала, Параджанова та незліченну кількість інших.
Українська художниця, Примаченко була ключовою фігурою в «наївному мистецтві» (також відомому як «народний примітив»).
«Я малюю сонячні квіти, бо люблю людей. Творю для їхньої радості і щастя, для того, щоб всі любили один одного, щоб жили, як квіти по всій землі...» - Марія Примаченко.
Мистецтвознавці ставлять її яскраву, оригінальну творчість в один ряд з такими відомими примітивістами, як Анрі Руссо та Ніко Піросмані. Роботи Примаченко розглядаються як феномен, її особливий стиль, названий «народним примітивом», сформувався значною мірою самостійно після року навчання в експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва.
«Одного разу, коли я пасла гусей біля своєї хатини біля річки, на лузі, повному квітів, я намалювала на піску всі квіти, які побачила. Потім я помітила синюватий мул. Я набрала його в поділ і намалювала нашу хату», - розповідає Марія Примаченко, “український скарб”, як називав її Пабло Пікассо, художниця, яка стоїть в одному ряду з Ніко Піросмані та Анрі Руссо.
Вона народилася 1909 року в Болотні, Київська губернія, і після того, як розмалювала стіни батьківської хати, незабаром селяни вишикувалися в чергу, щоб вона розмалювала їхні домівки. У дитинстві Примаченко перехворіла на поліомієліт, через що стала кульгавою і не могла відвідувати школу. Проте вдома вона не гаяла часу: малювала, вчилася ткати і навіть шила весільні сукні та святковий одяг, розриваючи тканину на око, без шаблонів і лінійок.
Її улюбленими сюжетами були квіткові композиції, сільське життя та побутові сцени. Пізніше вона стала найбільш відомою завдяки своїм зображенням казкових тварин - перебільшених, яскравих і зовсім не страшних.
Батько Примаченко був столяром і різьбярем по дереву, бабуся розписувала писанки, а мати вишивала. Оточена ремеслом і мистецтвом, Марія успадкувала від батьків любов і талант до створення орнаментів.
На початку 1930-х років Примаченко вже була відомою вишивальницею, її рушники та панно експонувалися на місцевих та обласних виставках народного мистецтва. Її стиль виділявся, помітно відрізняючись від традиційних українських візерунків. На одній з таких виставок у селі Іванків її роботи привернули увагу Тетяни Флори, майстрині-ткалі та викладачки Київського училища народної творчості. Флора запросила Примаченко до Києва, де в 1934 році вона приєдналася до Центральних експериментальних майстерень народного мистецтва при Всеукраїнському державному музеї. Ці майстерні, де працювали ткацтво, кераміка, різьблення та декоративний розпис, у 1936 році були реорганізовані у Школу народних майстрів, яку Марія Примаченко закінчила.
Через рік після закінчення Школи народних майстрів роботи Примаченко були представлені на Першій республіканській виставці народного мистецтва, заповнивши цілий зал. Потім її роботи поїхали на Всесвітню виставку в Парижі, де вона була нагороджена дипломом першого ступеня. Але ще більш значущою була похвала Пікассо, який заявив, що ніколи не бачив нічого подібного до її мистецтва. Невдовзі ще одним шанувальником став Шагал.
Художники, письменники, режисери та співаки відвідували Примаченко в її селі Болотня, зокрема Тетяна Яблонська, Микола Глущенко, Сергій Параджанов, Микола Бажан та Павло Тичина.
Хоча Примаченко переживала кохання, вона так і не вийшла заміж. У Києві вона закохалася у свого земляка Василя Маринчука. У 1941 році Марія народила сина Федора, але через кілька місяців отримала звістку, що Василь загинув на війні, так і не побачивши своєї дитини. Друзі розповідали, що до неї залицялися відомі чоловіки, але вона відкидала їхні пропозиції, не вірячи, що її кохання ніколи не повернеться. Вона продовжувала сподіватися, часто повторюючи: «Все може статися». У 1987 році вона написала картину «Павич чекає на свого хлопця з космосу».
За своє довге життя Марія Примаченко створила сотні сюжетних та орнаментальних композицій. Малювала переважно гуашшю, підписуючи свої роботи «М.П.», а на звороті часто писала назви, які додавали нові смислові пласти або розкривали зміст твору. Ці короткі тексти у вигляді віршів, приказок, прислів'їв чи побажань стали невід'ємною частиною її творчості. Написані народною мовою, без дотримання правил пунктуації та граматики - адже Примаченко закінчила лише чотири класи школи - ці підписи, прості та чарівно наївні, часто дотепні та гумористичні. Наприклад: «Ведмідь з дитиною на курорті. І ведмідь смокче його лапу. Горе тому, хто не вміє готувати».
Цікаво, що попри те, що Марія Примаченко ніколи не відвідувала зоопарк і бачила екзотичних тварин лише по телевізору, вона все одно створювала не реалістичних левів, мавп чи крокодилів, а «небачених звірів», чим дивувала тих, хто очікував звичних зображень.
«Ми нікуди не йдемо. Йди пощипай живці. Потім сядь і малюй, щоб люди бачили, якою красивою була земля», - сказала Марія, за словами її сина Федора, після того, як дізналася про вибух на Чорнобильській АЕС, що стався всього за 40 кілометрів від їхнього будинку.
Одна з найбільших техногенних катастроф 20-го століття неминуче знайшла своє відображення у творчості Примаченко. Вона, як завжди, зосередилася на несподіваних деталях. Лікарі з Іванкова приїжджали, щоб порадити їй, як зменшити радіаційне опромінення, зокрема, приймати регулярні ванни та носити целофанові пакети на взуття. Невідомо, чи прислухалася вона до порад, але одна з її найвідоміших робіт з «чорнобильської серії» зображує корову, яка пасеться з пакетами на копитах. Інша робота з цієї серії, «Квіти росли навколо четвертого блоку», була сенсаційно продана за півмільйона доларів на благодійному аукціоні 5 травня. Пізніше вона була передана Художньому музею України в Києві.
Примаченко померла у 1997 році у віці 89 років, але, незважаючи на те, що з дитинства хворіла на поліомієліт, вона продовжувала малювати до останніх днів, знаходячи в мистецтві життя і силу.
На честь її 100-річчя ЮНЕСКО оголосила 2009 рік Роком Марії Примаченко.
Донедавна значна частина її робіт зберігалася в Іванківському краєзнавчому музеї Київської області. На щастя, як повідомляє BBC, місцеві жителі змогли евакуювати колекцію, хоча її нинішнє місцезнаходження залишається невідомим.
Лондонська галерея MalabArt Gallery посіла чільне місце на світовій арт-сцені презентуючи ексклюзивні колекції, серед яких і дві знакові роботи української художниці Марії Примаченко: «Фантастичне опудало» (1967) та «Маки» (1967). Ці картини не лише втілюють особливий стиль та яскраву уяву Примаченко, але й становлять величезну цінність для колекціонерів та поціновувачів народного та наївного мистецтва. Зі зростанням світового визнання її мистецтва ці роботи цінують як рідкісні культурні артефакти, що продовжують зачаровувати глядачів по всьому світу.
Унікальна цінність робіт для колекціонерів
Фантастичне опудало (1967) є яскравим прикладом фірмових фантастичних істот Примаченко, які розмивають межу між реальним та уявним. Розфарбоване яскравими кольорами та прикрашене складними рослинними візерунками, воно втілює бачення художника сюрреалістичного бестіарію, де тварини наділені людськими якостями та випромінюють грайливу, але подекуди моторошну енергетику. Фігура на «Фантастичному опудалі» - з її перебільшеними рисами та яскравою палітрою - підкреслює унікальну здатність Примаченка викликати фольклорні та мрійливі світи. Для колекціонерів ця картина є важливим твором історії мистецтва, що демонструє органічне поєднання культурних традицій та особистої фантазії, яке визначило кар'єру художниці. Як один з найвідоміших сюжетів, ця фантастична фігура несе в собі ауру позачасовості та рідкісності.
З іншого боку, «Маки» (1967) розкриває інший бік творчості Примаченко, зосереджуючи увагу на її любові до квіткових композицій. Сміливі, яскраві червоні квіти, розташовані в симетричній гармонії на яскравому рожевому тлі, випромінюють життєву силу та оптимізм. Її квіткові роботи, такі як «Маки», дають уявлення про її зв'язок із землею, красою і життям, несуть відчуття простоти і радості, яке відлунює в її більш широкому творчому доробку. Колекціонери високо цінують такі роботи на квіткову тематику не лише за їхні естетичні якості, але й за їхнє культурне значення. Квіти Примаченко символізують стійкість і яскравість українського народного мистецтва, що робить їх жаданими скарбами на арт-ринку.
Мистецький аналіз та значення на світовому ринку
Творчість Примаченко є унікальним перетином народних традицій та сучасної естетики. Її роботи, що характеризуються багатими кольоровими палітрами, складною орнаментикою та вигадливими образами, піднесли наївне мистецтво до міжнародного рівня. Її творчість привертає увагу музеїв, колекціонерів та аукціонних домів по всьому світу, а такі картини, як «Фантастичне опудало» та «Маки» все частіше розглядаються не лише як культурні скарби, але й як цінні інвестиції.
Нещодавнє зростання глобального інтересу, включаючи рекордні аукціонні продажі її робіт, підкреслює значущість цих двох картин у колекції MalabArt. Для будь-якого колекціонера чи інституції, що прагне продемонструвати еволюцію народного мистецтва у 20-му столітті, ці картини дають можливість зазирнути в унікальну мистецьку спадщину, що поєднує фантазію, природу та дух нації. На арт-ринку, що стрімко розвивається, володіння такими роботами означає не лише розуміння історії культури, але й проникливе усвідомлення неминущої цінності, яку мистецтво Марії Примаченко приносить колекціонерам по всьому світу.
Галерея MalabArt: Заповіт на збереження культури
Придбання «Фантастичного опудала» та «Маків» ще більше зміцнило роль галереї MalabArt як охоронця культурної спадщини. Представляючи ці рідкісні шедеври міжнародній аудиторії, галерея вшановує внесок Примаченко у світ мистецтва, пропонуючи колекціонерам можливість доторкнутися до її безсмертної спадщини. Відданість галереї збереженню та демонстрації таких робіт відповідає її місії представляти мистецтво, яке долає кордони, привносячи народне та наївне мистецтво в нові, гідні поцінування контексти.
У світі, де мистецтво все більше цінується не лише за його естетичні якості, але й за його історичний та культурний резонанс, присутність робіт Марії Примаченко в галереї MalabArt знаменує собою важливу віху. Оскільки інтерес до наївного мистецтва продовжує зростати, ці дві картини стоять як маяки творчості, втілюючи позачасову силу художньої уяви. Для колекціонерів «Фантастичне опудало» та «Маки» є не лише важливим доповненням до будь-якої колекції, але й можливістю володіти твором мистецтва, що виходить за межі часу та культури.