Роботи художника Олександра Грехова, виставлені для огляду на станції київського метро Тараса Шевченка в рамках проекту "Квантовий стрибок Шевченка", на перший погляд вирізняють нестандартним підходом до зображення Тараса Григоровича. Втім, у такому підході немає нічого дивного, адже Тарас Шевченко, з властивою його постаті значимістю для української історії та культури, просто не міг не стати мемом, тобто тим, що сприймається як само собою зрозуміле у всіх проявах повсякденності. Мем – це означає здатність постійно змінюватись, розвиватись та поставати у все нових і нових іпостасях. Тому резонансна виставка О. Грехова є гарним приводом замислитись над місцем Шевченка-постаті та “Шевченка-мему” в сучасній Україні.
Що таке мем і з чим його їдять
Спільний проект ілюстратора Олександра Грехова та Національного музею Тараса Шевченка “Квантовий стрибок”, роботи які були виставлені на колонах станції метро Тараса Шевченка, викликав неабиякий ажіотаж в українських соцмережах. Згідно із задумом, Шевченко присутній тут в образах персонажів поп-культури, таких як Бетмен, капітан Джек Горобець… І вийшло, що отаке от вільне, без «придихання», навіть жартівливе використання образу поета є цілком прийнятним. Мало того, це дуже актуально. Адже, на відміну від радянської епохи з її пафосною сакралізацією, в сучасній Україні ШВЧНКО вже давно став саме мемом.
Сьогодні практично неможливо зустріти людину, яка б не чула слово “мем”, але далеко не кожен правильно розуміє його значення. Це слово, нині дуже популярне, насправді прийшло до нас з середовища науки, а саме генетики. Саме тому розуміти “мем” просто як смішну картинку чи відео з інтернету є помилкою. Звісно, картинка чи “відос” з інтернету є мемом, але не кожен мем — це смішний контент з інтернету. Бо в найзагальнішому змісті — це інформація, що здатна до самокопіювання і поширення. Як бактерії та віруси в “склянці петрі” постійно діляться, змінюються та пожирають один одного, так і меми займаються копіюванням і розмноженням в наших мізках.
Якщо вірити цій теорії, вся українська культура – від колядок до ідеології інтегрального націоналізму – є набором “мемів”. Як і живі організми, меми ростуть, пристосовуються та змінюються, при цьому зберігаючи спадок своїх попередників. Саме тому візерунки української вишивки 100 років тому виглядали доречними, вишиті на полотняній сорочці, а сьогодні прикрашають футболки, які штампує автомат. І Шевченко в XIX столітті був фактично “іконою” національно- визвольного руху, в ХХ — радянським пам’ятником суворочолому борцю з панським гнітом, а в столітті ХХІ — Елвісом Преслі, Дартом Вейдером та співведучим ютуб-шоу Майкла Щура “Але є одне але”.
Як Шевченко-мем пережив радянську владу
Культурне середовище, якщо на нього дивитися крізь призму “теорії мемів”, нагадує дикі первісні джунглі, де виживає тільки сильніший, швидший, розумніший. Одним словом - найкращий. Невдалий жарт забувається одразу, а хороший анекдот був смішний за часів молодості вашого батька, і смішний зараз. Штамповану російську макулатуру, яку не хочеться навіть називати “літературою”, у майбутньому використають хіба що в якості сировини, а на “Гаррі Поттера” та “На західному фронті без змін” чекає ще безліч видань, перевидань та екранізацій.
Саме тому інтернет-жарти, вірусні відео та стилізовані під поп-культуру портрети Шевченка, та й будь-кого з українських класиків, є абсолютно позитивним явищем. Свідченням того, що наша культура жива, розвивається, і при цьому пам’ятає свої корені. Вільне використання образу Шевченка є особливо гарним знаком, що свідчить про звільнення від залишків радянської ментальності. Бо, на відміну від багатьох інших, творчість Шевченка в СРСР не стільки заборонялась та утискалась, як переписувалась та трактувалась в дусі панівної ідеології. А образ Шевченка подавався виключно як “суворочолого” вусатого дядька, пам’ятники якому так нагадували пам’ятники Леніну та іншим “будівничим комунізму”. “Єдино вірний” совдеповський міф про кріпака-протокомуніста після падіння радянської імперії потихеньку згнив і зайняв своє належне місце – на смітнику історії. А от сам Тарас Григорович та його творчий наробок не просто залишився у шкільних підручниках тим, що “треба вивчити напам’ять 6 стовпчиків на урок укрліту”, не тільки історичною постаттю з підручників і казених документальних фільмів, а став чимось живим і дуже актуальним. Мемом, тобто...
Меми дають майбутнє українській культурі
Епоха інтернету дала досі небачену швидкість комунікації між людьми. Те, що ми почали помічати меми та осмислювати їх значення – заслуга саме електронної мережі. Адже і раніше меми виникали, розвивались і вмирали. Але якщо, наприклад, жарти про Брежнєва залишались актуальними протягом півтора десятиліття (ну і ще пару генсеків, тобто 2-3 роки по тому), то сьогоденний тренд може виникнути, зібрати 10 мільйонів лайків і згаснути за декілька днів. І тому під час революції гідності Тарас Шевченко ходив в будівельній касці та з биткою, рік по тому відстрілював “сєпарів” з кулемету, а сьогодні дивиться на нас з-під маски спайдермена.
А Іван Франко ще вчора був “франкотиком” - сьогодні він вже “декадент”.
Українські постаті, символи та твори реагують на тренди та події, змінюються, вдягають нові образи та форми. І при цьому залишаються українськими. Все, що нав’язувалось культурним тиском радянської імперії залишилось сірим, закарбованим у бетон і мертвим, в той час як українська культура живе, розвивається та змінюється. Саме тому поряд з “суворочолим” бронзовим Тарасом в парку Шевченка має бути Шевченко-Бендер, Шевченко-Спок і Шевченко-Бетмен – на станції метро Тараса Шевченка. Меми – невід’ємна складова сучасної культури, і те, що в них відображаться українські історії та постаті – це дуже важливо. Бо та нація, що не створює свої меми, буде створювати чужі...
Вячеслав Масний. Київ