Древний Рим в Бессарабской глубинке: как на Буковине изучают римскую стекловарню

Серпень, невеликий екскаватор «Маніту» на полі між селами Комарів та Дністрівка Кельменецького району Чернівецької області засипає землею розкопані археологами залишки таємничої споруди пізньоримських часів (ІІІ-IV ст. н.е.).

Тоді під землю ховалася єдина відома давньоримська склоробня, розташована поза межами імперії.

Науковцям з київського Інституту археології НАН України та студентам-історикам ІІ курсу, які майже місяць працювали тут в археологічній експедиції, сумно.

Знахідка на полі

Це чи не єдина на теренах Західної України пам’ятка, пов’язана зі Стародавнім Римом — і абсолютно точно єдина такого типу споруда на території від Великої Британії до Уральських гір.

Сюди б не ковші землі, а невеликий музейний павільйон, але коштів на це поки що немає. Тож всі знахідки скла, виготовленого за античними рецептами, помандрують з учасниками експедиції до Києва.

Та перед тим, як сховати об'єкт під землю, його законсервували: простір між стінами споруди щільно засипали піском, а з працівниками агрохолдингу «Сварог», що орендує у місцевих селян поле, де були розкопки, домовилися про обережні сільськогосподарські роботи.

Бо у майбутньому керівники археологічної експедиції все ж бачать тут музей-скансен, який міг би стати потужним туристичним магнітом для Кельменецького району.

Однак поки що до цього далеко.

«Консервація, яку ми зробили, найбільше вбереже кам’яну споруду від руйнування, і вона в такому стані дочекається музеєфікації хоч через рік, хоч через сто. Повторно її найближчим часом відкривати ніхто не буде, досліджуватимемо площу навколо споруд», — розповідає молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України Мар’яна Авраменко.

Комарів або, якщо по-науковому, «виробнича факторія варварської Європи пізньоримського часу» — місце культове, відоме у вузьких наукових колах ще з 1950 р.

Археологічні роботи проводились тут у 1950−1970-х роках під керівництвом львівського професора Маркіяна Смішка.

У 2012 році вивчення унікального поселення відновилося.

Проектом займаються відділ археології ранніх слов’ян та Науково-дослідний центр«Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України.

З 2014 року роботи проводяться в рамках спільного українсько-німецького проекту«Комарів — центр виробництва скла в Барбарікумі».

До досліджень залучені історики з Німеччини (Вільний Університет Берліну, Університет Ростоку) та Польщі (Варшава).

Щороку вивчається нова ділянка: розмір археологічної пам’ятки — 35 га, а максимальний обсяг території, яку можуть дослідити за сезон, — 600 кв. м.

Тож роботи тут триватимуть і надалі.

Та шукати таємничу кам’яну споруду новій генерації археологів через понад 45 років після перших експедицій довелося майже з нуля.

Попередники зазначили орієнтиром телеграфний стовп, якого давно вже не існує.

Але пощастило, й історикам не довелося перекопувати все поле, де якраз зібрали врожай пшениці, — до кута кам’яної кладки прокопали лише кілька метрів.

Звідки тут римляни?

Давні римляни дуже ревно охороняли свої технології і не ділилися ними з сусідами-варварами. Це стосується і виробництва скла.

Тому й стільки запитань у вчених до комарівського поселення.

На полі між Дністрівкою і Комаровим у 1962 році була досліджена склоплавильна пічка.

А у 2017 році археологи відкопали сміттєву яму з численними рештками скляного виробництва.

Споруда ж, яку досліджували у 2019 році, майже не має слідів виробництва. Це — елемент інфраструктури поселення.

Археологи переконані: будівля не мала утилітарного характеру.

У чому її унікальність, пояснює Мар’яна Авраменко: «За цією кам’яною кладкою дуже багато стоїть. Вона була зроблена за античними зразками, найближчі з яких розташовані за 300−400 км від Комарова».

«І, що найважливіше, її могли зробити лише ті люди, які те ж саме робили в самій імперії, тобто фізичні носії технології, можливо — громадяни імперії, що перебралися на варварські землі. Ці ж люди виробляли тут і плінфу (цеглу), і черепицю, і скло», — додає археолог.

За однією з версій, римські ремісники-склодуви оселилися тут, на краю античної ойкумени, через те, що у їхньої продукції був у середній течії Дністра непоганий ринок збуту.

Та є й інші гіпотези.

«У 2019 році головним завданням було додатково дослідити будівлю з кам’яним фундаментом, яку вперше відрив Маркіян Смішко. Як правило, у археології об'єкт двічі не відкривається. Але тут маємо без перебільшення унікальний об'єкт, надзвичайно значимий, оскільки для римської доби кам’яні будівлі відомі тільки в античному світі та у германських племен півночі Європи та Скандинавії», — пояснює керівник експедиції, завідувач відділу археології ранніх слов’ян Інституту Археології Олег Петраускас.

Він відзначає, що це перша і єдина споруда, побудована із застосуванням каменю в черняхівській культурі.

«Археологи — це, напевно, найстрашніші люди для археологічної пам’ятки: вони після себе залишають лише папірці документації. На об'єктах, які досліджуються, прийнято виймати все, навіть камінь. Але у Комарові застосовуються неінвазивні методи, які допоможуть зберегти цей унікальний комплекс. Ми залучаємо до роботи геофізиків. Проводимо хімічні аналізи знахідок», — додає Олег Петраускас.

Та за понад півстоліття досліджень призначення будівлі так і не отримало однозначного пояснення.

«Є припущення, що споруда, побудована за традиціями пізньоримської архітектури на території варварів, могла бути майстернею, де обробляли скло, сторожовою баштою або навіть ранньохристиянським храмом. Кожна з гіпотез має свою аргументацію. Розкопки 2019 року мають дати нові аргументи на користь цих чи нових гіпотез», — говорить археолог.

Музей?

Що ж до створення тут музею, то це, на думку Петраускаса, можливо. Але таку мету нинішня експедиція перед собою не ставила.

«Охорона і музеєфікація є компетенцією органів охорони культурної спадщини. Ми вважаємо, що комарівська археологічна пам’ятка повинна набути статусу національної. Ми налаштовані на подальше дослідження склоробної майстерні. Проте це залежить від багатьох чинників. На жаль, з часів незалежності держава практично не виділяє грошей на польові археологічні дослідження», — нарікає вчений.

«Ми одним зі своїх завдань бачимо популяризацію цього красивого куточка України — північної Бессарабії. Сам край має чудові перспективи: унікальний дністровський ландшафт, особлива етнографія та ментальність місцевих людей, багате і неповторне історико-археологічне середовище», — наголошує Олег Петраускас.

Щороку через археологічну експедицію поблизу Комарова проходить близько 30 учасників.

«Загалом це вже біля 300 людей, які виносять звідси незабутні враження. Саме вони і є найкращою рекламою для цих місць», — додає археолог.

Дослідникам вдалося налагодити непогані стосунки з місцевими жителям, експедиції допомагала і місцева влада обох прилеглих сіл Комарів та Дністрівка, і працівники корпорації «Сварог», яка працює на полі.

Але більшість місцевих до археологічних розкопок ставляться «нейтрально», каже Олег Петрасускас: «І через те, що часи зараз такі, що вимагають у людей заробляти гроші, а не гратися „в бірюльки“. І через недостатній рівень освіти».

А тим часом давня римська склоробня, знову схована під землею, буде чекати на кращі часи.