Бібліотека без книг

Як бібліотекарі з Луганщини відновили роботу в евакуації

Через російську агресію 2014 року Луганськ залишився без найбільшої наукової бібліотеки, яка існувала тут з кінця ХІХ століття. Тодішня директорка Інна Риб'янцева, якій погрожували окупанти, змогла забрати документи й печатку з бібліотеки та евакуюватися до Старобільська. Вже 2022 року, коли бібліотека повноцінно працювала, долю Інни Риб'янцевої повторила нова директорка Світлана Моісєєва. Зараз Луганська обласна універсальна наукова бібліотека або ж, як називають її працівники, Луганська ОУНБ, – єдина книгозбірня регіону, яка продовжує роботу в евакуації.

ZAXID.NET поспілкувався з піарницею бібліотеки та віце-президенткою молодіжної секції Української бібліотечної асоціації Анастасією Літашовою про мандрівний формат роботи та нові ролі бібліотекарів.

Двічі без дому

Луганська обласна універсальна наукова бібліотека евакуювалася через війну двічі. З Луганська 2014 року й зі Старобільська 2022-го. Й обидва рази вона втрачала книжкові фонди. Філологиня Анастасія Літашова зі Старобільська приєдналася до команди сім років тому й очолили PR-відділ книгозбірні.

«Наша теперішня команда сформувалася після 2014 року. На той момент з Луганська виїхала директорка та її заступниця. Ще кілька працівників приєдналися пізніше. Бібліотека приблизно два роки не функціонувала, і потім, 2016 року, я випадково в однокурсника побачила повідомлення, що туди потрібні люди. Я спробувала», – розповідає Анастасія.

Анастасія Літашова працює в бібліотеці сім років (Фото Луганська ОУНБ)

Без книжкових фондів та ресурсів бібліотека змінювалася і стала культурно-освітньою платформою Good Library. Тут організовували вечірки, літературники, інклюзивні проекти.

«Людей треба було привчити, що бібліотека – це не те місце, до якого вони звикли. Є викривлене уявлення про дуже нудне місце, у яке зганяють людей і змушують щось слухати. Потім ти просто починаєш працювати, і люди самі приходять. Вони знають, що можна бути тут зі своїми друзями, просто посидіти зі своєю організацією, якщо немає де збиратися. Так ми ставали дружнім простором», – пригадує Анастасія.

Всі фонди бібліотека збирала заново. Книгозбірня працювала з видавцями, діяла державна програма з поповнення книжкових фондів, книжки приносили місцеві мешканці й надсилали люди з інших куточків країни.

Директорка Світлана Моісєєва у бібліотеці в Старобільську до повномасштабної війни (Фото Ukraїner)

Наразі доля книжкових фондів у Луганську та Старобільську невідома. За словами Анастасії, у Луганську могла зберегтись краєзнавча література. Вже після окупації Старобільська довгий час приміщення бібліотеки було зачинене.

«Є чутки, що нібито все майно, всі книги взяли під охорону структури наших колег бібліотекарів зі Старобільська. Якщо сказати прямо, то фонди просто розтягли. Що сталося з книгами – чи їх спалили, чи віддали на перероблення, компостування, – я не знаю. Цю інформацію ми дізнаємось лише тоді, коли приїдемо. Є історії, що книжки розбирали й відносили у твердопаливні котли у школах, щоб опалювати приміщення. Ясно, що окупанти не скажуть, що вони спалюють книжки, але ми чули від місцевих різне», – зазначає жінка.

Мандрівна бібліотека

Після 24 лютого 2022 року команда Good Library розпорошена по всьому світу. Кілька працівників бібліотеки евакуювалася до Дніпра, один працівник до Ужгорода, троє до Києва, одна дівчина за кордоном. Проте семеро членів команди в Черкасах, де бібліотека тепер закріплена юридично.

«Коли евакуювалися вдруге, то теж змогли взяти лише себе, документи й кілька речей. Я виїжджала й не мала думки, що не працюватиму в бібліотеці. Точно знала, що мені потрібен робочий ноутбук, мої файли й жорсткий диск. Так само, впевнена, думали й колеги», – пригадує Анастасія.

Найпершою до Черкас зі Старобільська поїхала директорка Світлана Моісєєва. Анастасія зазначає, що коли евакуювалися, то не знали, куди їхати й що робити. Не було жодного алгоритму дій.

«ОТГ не знали, що робити, місцеві не знали, що робити. Знали, що треба забирати документи, а далі як? Горить реально вся країна. Вже після евакуації прийшло усвідомлення, як нам діяти. Весну й майже все літо ми спостерігали за тим, що відбувається. Вже восени було усвідомлення, як нам працювати в мандрівному форматі», – розповідає Анастасія.

Мандрівний формат виник спонтанно під час обговорень. Команда приховала сторінки бібліотеки в соцмережах, щоб убезпечити людей, які залишилися в окупації. Нову назву для соцмереж також вигадали спонтанно й просто залишили абревіатуру бібліотеки – Луганська ОУНБ.

«Мандрівна бібліотека – це, здається, новація. В Україні ніхто такого не вигадував. Наша мета – бути мобільними. Маємо певну категорію людей, з якими працюємо й покриваємо їхні потреби у містах, де ми є. Мобільний формат передбачає, що робимо точкові заходи онлайн і офлайн з акцентом на неформальну освіту, культурні події. Підлаштовується під мінливі умови життя», – пояснює Анастасія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганська ОУНБ у Черкасах має невеличке приміщення в молодіжному центрі. Тут є приблизно 30-40 нових книжок англійською чи українською, які деколи бібліотекарі все ж видають клієнтам.

«Ми відвідуємо гуманітарні хаби в Черкасах, як Попаснянський гуманітарний хаб чи центр "Я.Маріуполь", і там також надаємо певні послуги громадянам. Найчастіше це налаштування смартфона, консультація щодо послуг в "Дії". І носимо цю маленьку бібліотечку, щоб люди могли взяти книжки для себе, для дітей. Звісно, книговидача, яка була до повномасштабної війни, непорівнянна. Вона мізерна зараз, але вона є. У Черкасах у нас немає, де зберігати книги. Проводити якісь акції зі збору книг нам недоцільно», – каже Анастасія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У Черкасах бібліотека акцентує свою діяльність на внутрішньо переміщених особах, намагається підтримувати зв'язок з клієнтами, які виїхали з Луганщини.

«Наших краян небагато, але вони є. Проте не відкидаємо жодних інших людей, якщо ті не ВПО і не з Луганщини. Ми залюбки працюємо з усіма», – наголошує жінка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програмування, зустрічі й клуби

На постійній основі у бібліотеці діє клуб програмування Code Club, онлайн-зустрічі з авторами та розмовні клуби у Черкасах та Дніпрі, де охочі вивчають українську мову. Один з таких клубів веде Анастасія, яка за освітою філологиня.

«У нас зараз діє два розмовних клуби. Один в Дніпрі. Ним займається Юлія Лисюк. Інший в Черкасах, який веду я. Раніше я проводила розмовний клуб у Сваляві, що на Закарпатті. Ми збираємо переселенців, які хочуть вчити українську. Найчастіше це люди за 50 років, які розуміють на слух, але не говорять українською. Тобто вони з російськомовного середовища й роблять свідомий вибір. У мене в останній групі була жінка, якій приблизно 70 років», – говорить Анастасія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Також бібліотекарі викладають медійну грамотність, вчать основ SMM та розповідають про безпеку в інтернеті. Впродовж наступних двох місяців вони запускають медійну школу для людей, які хочуть працювати з соцмережами. Крім цього, Луганська ОУНБ розвиває ютуб-канал, де розповідає про Луганщину, бібліотеки, публікує книжкові огляди.

«Ми тільки починаємо, але хочемо говорити про регіон. Про деколонізацію, дерусифікацію і деросіянізацію. Хочемо взагалі позбавитися колоніального наративу», – каже Анастасія.

Мандрівний формат передбачає, що бібліотека постійно переміщується країною. Наступну поїздку, у квітні, команда запланувала до Львова, де організують квартирник і мандрівну фотовиставку.

«Не люди ходять до нас, а ми до людей. Знаємо, що у Львові багато старобільчан. Знаємо їх особисто й хочемо, щоб частинка дому прийшла до них», – розповідає Анастасія.

Луганська ОУНБ також працює як методичний центр для бібліотек області. Тобто надає поради, консультації, допомогу для евакуйованих книгозбірень. Вони також не змогли врятувати фонди, але залишилися люди.

«Маємо підтримувати своїх колег, в якому б стані вони не були: чи то не працюють, чи планують відновити роботу дистанційно, чи їх звільнили. Щодо фондів інших бібліотек Луганщини, то інформація, яку маємо, дуже сумна. Більша частина бібліотекарів залишилася в окупації. З ними немає зв'язку. У нас є лише точкові дані про людей, які співпрацюють з ворогом», – розказує Анастасія.

Бібліотечна сповідь

Наразі Луганська ОУНБ подає заявки на різноманітні грантові проекти, організовує збори грошей для колег, які захищають країну на фронті. Анастасія говорить, що бібліотекар має бути терплячим в спілкуванні, гнучким інтелектуально і постійно навчатися у професійній сфері, тримати руку на пульсі розвитку технологій.

«Торік ми відвідували конференції онлайн і офлайн в Німеччині, Великій Британії. Цьогоріч запланували поїздки до Литви. Говоритимемо про бібліотеки й те, що ми винайшли, що пережили», – зазначає Анастасія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Жінка говорить, що найважче було не запустити роботу заново, а вигадувати, як підтримувати її. У 2014 році бібліотекарі сподівались, що зможуть швидко повернутися до Луганська. Зараз Луганська ОУНБ боїться будувати багато планів, але знає, що зробить першим, коли Україна виграє війну.

«У нас є план на після перемоги. Зовсім без планів жити неможливо. Це підтримує морально. Все залежить від того, як довго триватиме війна. Традиційно у Старобільську щороку робили бібліотечну сповідь, де говорили про рік нашого життя. Тому у бібліотеці хочемо знову зібрати тих, хто нас чекав. Ми знаємо, що нас чекають», – впевнена Анастасія.

https://zaxid.net/statti_tag50974/