На заході офісної цивілізації. Проект «Що я тут роблю?» Олексія Сая

До 16 грудня у київській галереї Voloshyn gallery триває виставковий проект Олексія Сая «Що я тут роблю?». В історію українського contemporary art Сай потрапив як першовідкривач унікальної формально-пластичної практики, яка поєднала принцип оптичного змішування з естетикою яскравої форми й машинного письма. Новітній цифровий живопис, створений ним у стандартній програмі пакету Microsoft Office, Excel, був орієнтований на активний діалог з публікою, яка зазвичай обходить галереї стороною, – звичайними офісними працівниками. Комп’ютерна технологія дозволила митцю сформувати впевнену громадянську й філософську позицію щодо людського призначення у культурі постпостмодернізму. Постійний журналіст ArtsLooker Роксана Рублевська розповідає, що очікувати від проекту і як сприймати побачене, повідомляє ArtsLooker.

Масштабна багаторічна серія, що стала візуальним маркером автора, з’явилася на початку 2000-х і стала своєрідним щоденником, який відбивав буденне життя персонажів, схожих на роботів, замкнених у ізольованому світі корпоративної культури. Сай руйнує сакральність живопису з його підвищеною чуттєвістю, беззахисністю перед непідготовленим ненажерливим глядачем. Вбудовуючи логічні, композиційно довершені, живописні сюжети у кольорові квадратики Excel, аби мистецтво стало співцем оточуючої дійсності.

Напрочуд дивно, коли Сая, який сам деякий час працював в офісі рекламної агенції, зараховують до рядів хейтерів звичного для 21 століття способу життя – офісної праці. У візуальних висловлюваннях художника немає і натяку на відверту чи замасковану критику. Він не вдається до засудження, адже сам добре розуміє природу цих стосунків. У 90-х вони були пристрасно-новими, будуючись за принципом карикатурного наслідування переглянутих американських фільмів. Сьогодні все змінюється. Людина нарешті починає орієнтуватися на власні бажання, відділяючи емоційну сферу від механічних робочих ритуалів. Сай – аналітик, інтроспективний фокусник, що в першу чергу досліджує самого себе на предмет залежності/незалежності, відкинувши будь-які еталони, нав’язані суспільством. Він говорить з аудиторією мовою документу, адже це те, єдине, що враховується, сучасним, юридично захищеним, жителем мегаполісу.

Персональну виставку Олексія Сая «Що я тут роблю?» можна сміливо назвати апогеєм мистецького аналізу феномену офісної культури, що, немов невиліковно хворий, доживає останні роки. «Як було – вже не буде», – неначе промовляє з кольорових принтованих полотен він. Сая дійсно турбує сенс людського буття, або ж його фактична відсутність через хронічне прагнення залишатися у лещатах будь-якої системи: комуністичної чи капіталістичної, промовляючи то партійні лозунги, то – кодекс клерка, що зазвичай є лише видом контролю, який від кайданів концтаборів еволюціонував до кредитів.

Неспокій, порожнеча і механічна старанність, з якою кожен з нас колись готував презентацію на ранкову нараду, –  все це є вершиною айсбергу. Там, під товщею умовно-простих, комусь саркастичних, мізансцен ховається внутрішній бунт проти набутого соціального комфорту, який перестає влаштовувати суспільство майбутнього. Сай сплітає у яскраве естетичне мереживо соціальну, політичну та культурну парадигми, у яких ми запрограмовані жити, маскуючи «крик» під банальною та незначущою метушнею. Що відбувається із суспільством, коли замість радянських заборон йому продають корпоративні? Чи є це той прихід авторитаризму, який часто заперечується? І як бізнес-спілкування, що являє собою сферу, де найбільш часто відбувається «зіткнення» культур та позицій, змінює офісне сприйняття? Та чому помирає тенденція мислити як частина команди, натомість приходить глибоке розуміння власного внеску, цінування індивідуальних прав, свобод та амбіцій? На ці теми Сай розмірковує, репрезентуючи сцени буття клерків.

Позбавлені критичної інтенції, роботи Олексія Сая можуть видатися візуально перенасиченими, адже їх тло – абстрактна мова чисел, формул, графіків та діаграм, проте це лише спроба наголосити на проблемі нашого існування у середовищі інформаційної інтоксикації. Принти Сая володіють якостями справжнього витвору мистецтва –  їх хочеться вивчати. Особливо уважні простежать, яким чином Excel-полотна апелюють до філософії математики, метою якої є оцінка та розуміння математичних вимірів у реальному життя, та теорії співвідношення «єдиного та множинного», яка хвилювала Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, Ж.- Нансі, А. Бадью.

Сформована завдяки, тепер вже примітивній, комп’ютерній технології естетика Сая стає фундаментом для формування нової художньо-філософської позиції, яка після років залежності від модерністської ідеї про «смерть культури, твору й автору» повертає собі право насолоджуватися відродженням художності та фігури митця як Творця, виходячи на новий щабель розвитку. Переосмислюючи роль «офісного способу життя», стереотипізацію мислення й поведінки, митець приходить до висновку, що офісний працівник – напіввимерлий вид, який вже скоро зійде з історичної та економічної арени, а соціальна норма трансформується у довершену комунікацію та систему горизонтальних стосунків. Документуючи життя «напівзниклої істоти», Сай ставить цілком доречне запитання: «Що я тут роблю?». Це запитують десятки тисяч розгублених людей, які усвідомлюють власну чужорідність у системі, якої немає у твоєму «завтра».