«Love story» закарпатських класиків

Художниці, танцівниці, вчительки, любов із дитинства та випадкові зустрічі – які жінки ставали Музами для закарпатських митців? У відомих художників було не тільки насичене та багате мистецьке життя, а й багато романтики в особистих стосунках.

Дехто з митців був справжнім «ловеласом», хтось вірним чоловіком, а окремі вважали, що
наявність коханої заважає розвитку мистецтва. То якими вони були – дружини та коханки
художників? Хто вони - закарпатські музи?

Угорки, росіянки, студентські кохані

Дружиною відомого закарпатського митця Йосипа Бокшая була Маргарита Арвої. Вона була
молодшою за нього на 12 років. Народилася в інтелігентній ужгородській угорській родині.
Маргарита з Йосипом познайомилися з ним ще у гімназії. Вона – слухняна учениця, він –
учитель. Саме Бокшай виправляв малюнки дівчини у старших класах, а Маргарита казала,
сміючись: «Пане професоре, не показуйте мені мої роботи, бо соромно».

Попри те, що між ними було почуття, Йосип Бокшай довго не міг освідчитися своїй коханій. І ледь не втратив її, адже в Маргарита збиралася вийти за іншого і вже навіть була заручена.

Але склалося як у голлівудському фільмі. Одного дня Бокшай освідчився коханій і вони вирішили таки бути разом. Йосип став відомим художником, Маргарита - вчителькою в угорській школі. 

Дружиною Василя Габди була росіянка – Галина Тищенко. Вона народилася у Москві, а в Україні опинилася у 15 років.

Разом із батьками дівчина приїхала в Ужгород, де її мама отримала роботу методиста відділу хореографії Будинку народної творчості. До речі, туди вона могла і не доїхати, адже в Карпатах потяг обстріляли «лісовики» - місцеві повстанці.
Довелося їхати, притулившись до підлоги поїзда, аби куля не влучила. Галина познайомилася з Василем Габдою в 1949-му році. Останній настільки був вражений
знайомством, що навіть запам’ятав колір сукні дівчини. 6 років вони дружили і лише в 1955-
му році Василь освідчився коханій. Благословення на шлюб пара отримала від Адальберта
Ерделі, якого Галина Тищенко завжди запевняла, що картини у Габди найкращі. На їхньому
весіллі гуляла вся творча інтелігенція краю, відомі митці. Навіть представники КГБ, які
уважно слідкували за художником.

Росіянкою була й дружина Юрія Герца – Наталія. Вона мала дівоче прізвище Толстая і була
донькою «білоемігрантів».

Під час «червоної» революції родина дівчини втекла з Москви до Праги. Трохи пізніше доля закинула їх на Закарпаття. Наталія познайомилася з Юрієм в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, де вони разом вчилися. Так виникли почуття.

У них були цікаві побачення: спочатку йшли в студентську їдальню, що біля філармонії, де їли комплексний обід на видані талончики, а потім йшли на сеанс в кінотеатр «Москва» (нинішній «Ужгород»). Відповідно, і весілля у них було студентське. Просто розписалися, а свідками були викладачі училища, бо студенти влітку на канікулах. Сіли, пообідали у ресторані й поїхали у Горінчово (Хустський район) – знайомитися з мамою
нареченої. Весільна подорож була ще більш романтичною – на добровільні студентські
роботи на Теребле-Різькій ГЕС. До речі, Наталія Герц теж була художником – майстром
гобелена та килимарства. Неодноразово мистецьке подружжя організовувало спільні
виставки.

Одружився зі своєю студентською любовю і В’ячеслав Приходько. Його супутницею стала
Олена Крайняниця. З часом вона поєднала у своєму житті фах англійського філолога,
мистецтвознавця та дружини художника.

Любов із дитинства та рука допомоги

У Антона Кашшая «любовна історія» починається ще у дитинстві. З Оленою він познайомився в 13 років. Якраз саме тоді її батьки придбали будинок у Доманинцях, де вже жила родина Кашшаїв. Це була любов із першого погляду. Юнак та дівчина довгий час дружили, весь час проводили разом, він часто проводжав її у школу і назад, тому їхні однолітки думали, що Антон – то брат Олени. В липні 1945-го побралися.

У Антона Шепи інша «love story». Можна сказати, що вона дуже змінила його життя. Митець
жив досить бідно і викрутитися з цієї ситуації допомогла його майбутня дружина Рада.
Наприкінці 1960-их в Ужгороді організували виставку київського скульптора Бородая. Рада
приїхала в обласний центр Закарпаття як його референт. Завітав на виставку і Шепа. Там їх
познайомив художник Володимир Микита.
Молоді люди розговорилися, Рада дізналася про Шепу, про умови в яких він проживає (а він
жив у квартирі на нинішній площі Л. Толстого), про проблеми зі здоров’ям. Жінка пожаліла
митця і, враховуючи свої зв’язки, влаштувала його в елітну лікарню для культурних діячів.
Цим фактично врятувала життя А. Шепі. Звісно, спілкування пари продовжилося і з часом
яке переросло у кохання, тож згодом одружилося.

Мистецтво допомогло знайти другу половинку і Вільмошу Берецу. Свою дружину він знайшов у славнозвісній Третьяковській галереї. Навесні 1948-гомитця відрядили до Москви по експонати, які потребували ще і реставрації. Під час роботи над старовинними полотнами поруч із Вільгельмом працювала молода художниця Олена Чуракова. Вона, між іншим, походила з відомої московської мистецької сім’ї художника-скульптора Сергія Чуракова. Що цікаво, у Олени було шість братів та дві сестри. Саме там, у залах Третьяковки, народилося почуття. У 1951-му році закохані одружилися, а через 5 років у них народилася дівчинка – Маргарита, яка також стала художницею. Дружина Вільмоша Береца працювала реставратором олійного станкового живопису, а з 1963 до 1983 р. – головним зберігачем фондів Закарпатського художнього музею. Була подвижником музейної роботи і фанатом  своєї справи. Упродовж десятиліть, аж до виходу на пенсію, Олена Сергіївна брала активну участь у житті Закарпатського художнього музею.

Однією з найвідоміших «мистецьких» пар Закарпаття можна вважати родину Павла Бедзіра. 

Його дружиною була відома ужгородська художниця, яскравий представник «шістдесятників» Срібної Землі Єлизавета Кремницька. Доля звела двох неординарних митців в одну родину в 1952-му році, після персональної виставки Єлизавети.

Про талановитих та неординарних людей, які постійно творчо змагалися між собою, знало все місто. Як писав мистецтвознавець М. Сирохман, разом П. Бедзір і Є. Кремницька переживали труднощі, нестатки та служили мистецтву. Життя було повним протиріч і контрастів, аскетизм і голодування змінювалися гостинами. Жили вони бідно, але залишили після себе багату творчу спадщину.

«Для більшості митців дружина є прокляттям, якщо не є його надихаючим демоном…»

Окремо можна виділити особисте життя ще одного патріарха закарпатського живопису –
Адальберта Ерделі. Кажуть, що він був затятим «бабієм» і жінок у нього було чимало. Але до шлюбу він ставився прохолодно.

Відомий митець Ернест Контратович, його учень, казав, що саме А. Ерделі належить фраза: «Сімейні обов’язки змушують митця малювати «комерційно доцільно». А творчість не має бути фальшивою. Будете малювати те, що треба продавати, а це проституція у мистецтві». Варта уваги ще одна фраза про сімейні цінності від А. Ерделі.

«Для більшості митців дружина є прокляттям, якщо не є його надихаючим демоном. Деякі жінки навіть здатні
зробити зі свого чоловіка митця. Але справжній митець залишається завжди самим собою».
Тим не менше, А. Ерделі таки був одруженим. І не раз. Світло на його любовні історії проливає книга Олександра Гавроша «Таємниця Ерделі». Ось лише відомі факти про його любовні походження. Зокрема, перший шлюб, в 1947-му, взяв із працівницею банку Сільвією Яніш. Щоправда, він протривав усього 2 тижні. Художнику тоді було аж 55 років. Перед цим було шалене кохання у Парижі – її звали Женев’єв Гожар. Це були романтичні та драматичні стосунки. Наслідком цих стосунків була можливість організувати хороші виставки у Празі, Братиславі, Парижі, Брюсселі. Також є відомості про те, що в 1930-их роках нареченою Адальберта Ерделі була Аглая Серені.
Але справжньою і великою любов’ю майстра була Магдалина Сливка.

Коли вони познайомилися, то різниця у віці була суттєвою – їй 16, а йому 41. Вона все життя зверталася до нього на «Ви». Вона була гімнасткою й танцівницею, яка працювала певний час в Італії. В юності мала ідеальну фігуру, чим, мабуть, і привабила вже відомого в Європі художника. Магда віртуозно грала у карти і таким чином могла заробити гроші. Попри роман, вони тривалий час жили у громадянському шлюбі – аж 21 рік. Через це Ерделі навіть мав конфлікт із греко-католицькою церквою.

Одружився митець з Магдалиною вже перед самою смертю у лікарні, свідками весілля були
лікарі. Жінка прожила після смерті чоловіка ще 40 років. В 2004-му році у її будинок вдерлися і викрали близько півсотні картин її покійного чоловіка. Зв’язана жінка померла від шоку.

Автор: Денис Фазекаш
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art