Чим відзначилось українське мистецтво в 2016?

Про найцікавіших художників, мистецькі події, тренди 2016 року розповідають куратор Мистецького Арсеналу Аліса Ложкіна та викладач Академії мистецтв Ольга Балашова.

Художники
Протягом останніх років до сучасного мистецтва приходить все більше нових імен. Багато художників формуються поза "звичним" академічним колом. Полем для їхніх референцій стає мережа або вулиця. Дуже цікаво слідкувати за подіями, які відбуваються навколо KAMA (Київська академія медіа мистецтв) – першої недержавної організації, яка пропонує більш-менш повноцінні курси для молодих митців. За умов перманентної кризи Академії мистецтва такі острівки нового знання набувають великого значення. Серед молодих митців, що постали з КАМи, варто відзначити Віру Ганжу – київську художницю, яка неймовірно цікаво інтерпретує світогляд людини, сформованої соціальними мережами та інтернетом. Вона робить колажі, використовуючи, наприклад, сервісні повідомлення Фейсбуку, підкреслюючи самотність, фрустрацію і болісний пошук Іншого, характерний для мешканця віртуальної реальності.

 
Автор: http://www.liveinternet.ru/
Картина Романа Мініна
Картина Романа Мініна "Днем з вогнем"

Дуже активно продовжує проявляти себе покоління художників, яке сформувалося протягом останніх 4-5 років: Дар'я Кольцова, Роман Михайлов, Микита Шаленний, Степан Рябченко, Зоя Орлова та багато інших. Серед них можна виділити Романа Мініна, художника, який походить з Донбасу і активно розробляє тематику життя шахтарів, виробивши свою власну орнаментальну і дуже впізнавану мову. Роман Мінін знаний живописними картинами і вітражами, основними героями яких є шахтарі. Він став знаковим персонажем для цілої низки культурних кіл. Цього року була на майстер-класі для молодих режисерів і кожен другий учасник посилався на Мініна, цитував його. Тобто художник є актуальним не лише для вузькопрофесійного мистецького кола.

 
Автор: http://vogue.ua/
Робота Степана Рябченка
Робота Степана Рябченка "Судний день"

Події

Цього року PinchukArtCentre звернув більше уваги на сучасне українське мистецтво і відкрив Дослідницьку платформу. Першим результатом її роботи стала виставка "Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище", яку присвячено діяльності художників, пов'язаних зі сквотом "Паркомуна" у Києві на початку 1990-х. В рамках цього проекту було розроблено широку публічну програму – лекції, зустрічі з художниками, дискусії за участю важливих гравців сцени українського мистецтва того часу. Такі серйозні і масштабні дослідження давно вже були на часі, адже історія сучасного українського мистецтва досі певною мірою залишається terra incognita. Так само в Україні не існує і Музею сучасного українського мистецтва, про який багато говорять останніми роками.

Автор: http://pinchukartcentre.org/
Картина Дмитра Кавсана
Картина Дмитра Кавсана "Велика карлиця"

Показовою стала історія з відбором проекту для Національного українського павільйону на Венеційській бієнале, яка не обійшлася без скандалу. Міністерство культури намагається робити кроки на зустріч сучасному мистецтву, виробити адекватні алгоритми співпраці, але цей шлях геть не такий простий, як хотілося б. Цього разу було створено експертну комісію, яка обрала до участі у бієнале 2017 року проект "Купол" Іллі та Емілії Кабакових під кураторством Пітера Дорошенка і Лілії Куделі. Ілля Кабаков - всесвітньо відомий пострадянський художник, який має умовне відношення до України. Він родом з Дніпра, але дуже рано виїхав на навчання до Москви і з тих пір до України особливого сентименту не виявляв. Дуже показово, що цього року він вирішив зробити яскравий політичний жест, заявивши про себе як українця, але потім дуже швидко передумав і, пославшись на проблеми зі здоров'ям та інші виставки, в яких він братиме участь у 2017-му, відмовився від участі у проекті. Зрештою куратори замінили Кабакова на Бориса Михайлова, але це було дуже неоднозначно сприйнято в мистецьких колах.

Автор: http://www.mediaport.ua/
Фото Бориса Михайлова з серії
Фото Бориса Михайлова з серії "Yesterday's Sandwich"

Найбільш відвідуваним арт-проектом, напевно, стала виставка "Марія Примаченко. Неосяжне" у Мистецькому Арсеналі. І це ще раз підтвердило тенденцію, що після революції люди намагаються якомога глибше дослідити свою ідентичність. Раніше також неочікувано популярною і успішною була виставка творів Катерини Білокур. Українці шукають своє коріння, відкривають заново власну історію, її героїв. Суспільство дуже швидко змінюється, розвиваються технології. Часто люди до цього не готові і прагнуть радше звертатися до свого минулого, ніж заглядати у майбутнє. 
До речі, саме пам'ять і історія стали основною фішкою для маніпуляцій масовою свідомістю з боку наших північних сусідів і сьогодні головним питанням на порядку денному є "як розмовляти про історію і не потрапити в пастку пропаганди". З проблематикою аналізу та інтерпретації історії дуже тонко і глибоко сьогодні працюють і сучасні українські художники, наприклад Микита Кадан.

 
Автор: http://kidsonly.com.ua/
Картина Марії Примаченко з виставки
Картина Марії Примаченко з виставки "Марія Примаченко. Неосяжне"

Загалом у мистецтві цей рік був, як завжди, насичений, щотижня відкривалося безліч проектів, багато активності перебрали на себе регіони. Дуже важливим проектом став фестиваль ГаліціяКульт, що пройшов цього року у Харкові. Культурний форум, що зібрав митців Галичини і Слобожанщини. Також більш широка ініціатива організаторів проекту, спрямована на ознайомлення різних регіонів Сходу і Заходу країни з культурою один одного. Ще однією важливою регіональною подією стала виставка молодого українського мистецтва "Килим" (близько 20 сучасних українських митців презентували своє бачення традиційного мистецтва). Спершу вона відкрилася у просторі Zenko Foundation у Татарові Івано-Франківської області, а протягом усього року подорожувала містами України – її було показано у Львові, Харкові та у Києві.

Тренди

2016-й запам'ятався проведенням конкурсів на посади очільників культурних закладів, з великим питанням до їх організації та широким обговоренням у соціальних мережах. Найбільш резонансною стала історія з Наталею Заболотною, яка програла два конкурси поспіль - у Мистецькому Арсеналі та Національному художньому музеї, і пішла в автономне плавання, відкривши власну галерею. Широку дискусію також викликала ситуація і з Львівською національною галерею мистецтв імені Бориса Возницького, яку очолив політолог і культуролог Тарас Возняк. Проте, попри апокаліптичні очікування деяких спеціалістів, обидві інституції продемонстрували високу адаптивність і продовжують активно розвиватися вже за нових очільників. Загалом ми проходимо складний період апробування схеми конкурсних відборів. Як показує практика, вона вимагає вдосконалення і адаптації до українських реалій. 
В Академії мистецтва останнім часом відбуваються зрушення. Приємно, що вони йдуть знизу – від студентства, яке починає виборювати своє право на сучасну релевантну освіту. Цього року, наприклад молоді мистецтвознавці з Академії об'єдалися навколо альтернативного часопису "Воно", помітною також стала акція зі "створення кафедри сучасного мистецтва" – подія, яка мала на меті привернути увагу керівництва Академії до кризи в пропонованій нею освітній моделі, де досі не знаходиться місця для актуальних мистецьких практик (студенти оголосили про відкриття кафедри сучасного мистецтва, хоча насправді такого рішення керівництво не приймало).

Якщо узагальнено подивитися на покоління, яке прийшло після Майдану, то ми побачимо значну атомізацію мистецьких практик – на зміну колективістській динаміці другої половини нульових, коли митці об'єднувалися в угруповання, що базувалися на спільності не лише естетичних, але й політичних поглядів, прийшов час "одинаків". Іноді здається, що це є непрямим впливом великих "мега-проектів" кінця нульових-початку 2010-х у PinchukArtCentre та Мистецькому Арсеналі – сьогодні багато хто з художників хоче бачити себе в ролі умовного Аніша Капура чи Демієна Хьорста, радше ніж бути заангажованим в дослідницькі, учасницькі та активістські практики.

 

Автор: http://grant.uart.eu/
Мистецтвознавиця Ольга Балашова
Мистецтвознавиця Ольга Балашова

Ольга Балашова, мистецтвознавиця, викладач НАОМА

Художники

Для мене відкриттям стала художниця Катерина Єрмолаєва, родом з Донецька, яка у зв'язку з подіями на сході переїхала до Києва. Цьогоріч розпочався новий етап її практики. Катя минулого року закінчила курс "Сучасне мистецтво" в Школі візуальних комунікацій у Лади Наконечної, була на резиденції для художників "Вибачте, номерів немає" в Ужгороді, багато виставлялася, зокрема брала участь у Фестивалі рівності в Довженко-центрі, присвяченого інакшості та дискримінації. 
Художниця працює на межі постановочної фотографії та перфомансу. Вона приміряє на себе різні ідентичності, знімає фотосесії і викладає їх в Інстаграм та у Фейсбук. Образи, які вона створює, дуже різні – можуть бути чоловічі або жіночі, відв'язні, маргінальні і гламурні. Кожен раз вона змінюється до невпізнаваності і, тим не менш, лишається собою. Катерина досліджує межі власної ідентичності, розхитує ці межі. Здається, що перевтілитися дуже просто, але в нашому патріархальному суспільстві зміна ідентичності здається майже неможливою. За Катериною і її перевтіленнями дуже цікаво спостерігати, особливо через соціальні мережі.

 
Автор: http://pinchukfund.org/ru/
Інсталяція Катерини Єрмолаевої
Інсталяція Катерини Єрмолаевої "Блокада спогадів"

Події

Cеред мистецьких проектів виділила б "Тіні забутих предків", присвячений однойменному шедевру Параджанова. Виставки про кіно - новий жанр для України. В залах Мистецького Арсеналу куратори Андрій Алфьоров і Павло Гудімов розкрили феномен успіху "Тіней" та історію його створення. Автори зробили гарний, якісний, популярний і в той же час такий, що популяризує, проект. Вийшло дуже вдале поєднання: з одного боку важлива сторінка історії української культури, а з іншого – подача та актуалізація теми дуже доречними засобами сучасного мистецтва: за допомогою інсталяцій, відео, коміксів сучасних художників, а також використання інтерв'ю з учасниками та архівних матеріалів.

 
Автор: http://maincream.com/
Експонат з виставки
Експонат з виставки "Тіні забутих предків"

Тренди

Помітним явищем в культурному житті стали конкурси на посаду керівників державних інституцій і розчарування процедурою їх проведення. Це практика, про яку ми давно мріяли, яку хотіли і домагалися. Ротації на керівні посади в сфері культури назріли вже давно. Але втілення цієї ідеї не завжди відповідало очікуванням. Не обійшлися без скандалів процедури відбору кандидатів в НХМУ, Львівську картинну галерею ім. Возницького. Стало зрозуміло, що тиск "громадськості" може бути не лише конструктивним, але виявитись маніпуляцією. Зрештою, ми стали на правильні рейки, хоча наша історія конкурсів ще дуже молода і потрібно працювати над процедурою.

Джерело : Gazeta. ua

09.01.2017
Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: