Мальовничий літопис Марії Нелеп "розповідає" страшну історію України

«Малювати так хотілося, а олівців та паперу не було за що купити!» - згадує відома українська майстриня Марія Нелеп. Життя цієї тендітної дівчини було дуже важким і сірим, але це не завадило їй розвивати свій талант і досягти успіху у сфері мистецтва.

"Любов до малювання з`явилася з пелюшок. Я виводила образи прутиком по мокрому піску, вуглинкою на дощечці. Часто спостерігала за матір’ю, як та садила навколо хати квіти, а коли вони розквітали, мати замальовувала їх і майстерно вишивала на рушниках. Також роздивлялася народні картини, що висіли у хаті; мріяла навчитися писати, щоб надіслати тітці до Києва листа з проханням купити їй паперу та олівців", - розповідає Марія. 

Пізніше жінка натхненно працювала у своїй міській квартирі, плідно створюючи шедеври наївного малярства. З-під її саморобного пензля на фанерних дощечках, склі, картоні чи не щоденно з’являлися багатоплощинні композиції. Квіти, сільські хати, охайні дворища, церкви, люди, краєвиди обухівського краю з характерними пагорбами, долинами, байраками, річками, – такі сюжети її картин, сповнені особливою щирістю, наївністю, емоційною виразністю. У своїх творах вона прагнула якомога більше розповісти про важливі епізоди власного життя і життя односельців, доповнюючи зображення розлогими написами-розповідями, створюючи таким чином своєрідний літопис рідного села. В останні роки життя мисткинею опікувався Музей Івана Гончара. Результатом такої співпраці стало збереження її творчої спадщини та створення унікальної фондової збірки у понад 400 картин.