Іван Малкович: "Для людей я дитячий видавець..."
Коли тобі вручали Шевченківську премію, то людина, яка оголошувала твоє прізвище, декілька разів сказала "Малкович", з наголосом на перший склад. Ти якийсь родич відомого американського актора хорватського походження чи ти сам хорватського походження? Звідки таке прізвище?
Так, ніби в давніх хроніках нашого роду записано, що це буди колись білі хорвати, але ще, очевидно, XIII століття. Але ці ж хорвати там, де Львівщина, де Стільсько, вони звідси йшли. Звідси йшли туди. Моє село називається Березів.
Ти почав видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Зараз це блискуче видавництво, яке знає вся країна, його називають найкращим дитячим видавництвом, хоча ми знаємо, що не лише дитячі книжки ви видаєте. Зараз би це назвали успішним і талановитим стартапом.
Тому що так – почав бізнес, знайшов ідею, ідея знайшла підтримку читачів. Чому було таке рішення – робити таке видавництво? З чим це було пов’язано?
Точно не з бізнесом.
Як ти взагалі наважився на це? Теж цікаво.
Це дуже цікаво мені й самому. Так, це дуже дивно, бо я пам’ятаю, що з «Червоною Рутою» пов’язано. І були гастролі, я був серед організаторів цього фестивалю, серед тих, хто писав творчу концепцію. А потім ще всі чомусь вирішили, що я маю бути ведучим концертів. І ми гастролювали, я мав такий період у житті. Такі величезні зали, ми гастролюємо цілою Україною.
Тоді ми поїхали в Канаду - там кілька тисяч українців з’їхалося, великий був концерт. Ми заробили якісь гроші. Я так боявся цих грошей, я був не дуже практичний в тому, що накупив усім дарунки на те все і привіз 2 долари, щоб показати.
Через рік я почав видавництво. Можливо, тому що я не уявляв собі, наскільки це якась сфера така, що потребує вкладення грошей. Я був безстрашний. Я просто хотів видати «Абетку», ідея якої мені прийшла у поїзді - там часто приходять хороші думки.
Всі знають, що ідея написання «Гаррі Поттера» у Джоан Роулінг прийшла так само в потязі. А тут мені - Абетка, яка мала починатися з «Ангела» і потім засіла в голові. Тому що підростає дитя, нормальних абеток нема, бозна що – переважно всі з «Арбуза» починаються. Ну а якщо українська – з «Акули».
А тут з «Ангела» - і от ця ідея, що Абетка має починатися з «Ангела», коли ти дуже щось щиро хочеш, то обов’язково на твоєму
Але парадокс у тому, що дуже багато українських видавців-бізнесменів бідкаються, як важко українській книжці, українській мові, треба лише державну підтримку, треба обов’язково це робити.
Я погоджуюся, що це потрібно. Але я коли був на різних останніх конкурсах чи як спостерігач, чи як член журі, де держава виділяла якісь кошти. Ти туди не подавався, тебе там не було. І ти виживаєш, і в тебе успішне видавництво.
Я якось не звик працювати з державою. Я пам’ятаю, що ще працював колись міністр інформації Чиж, це бозна коли було. І щось нас видавців зібрали, і він їм докоряє: «От ви мене критикуєте, а потім приходите і просите грошей. Окрім Малковича, бо він хоч і критикує, але грошей ніколи не просить». Я намагався сам виживати.
Наближаємося вже до закінчення нашої розмови, завершимо ми її фрагментом з твого виступу під час вручення Шевченківської премії. Коли ти готував цей виступ, ти його читав, і тому може трошки швидко читав, поруч стояв президент, уважно слухав, ти хотів, щоб це почув президент, суспільство, люди, присутні там?
к би ти сам сформулював оцю основну думку, яку ти хотів донести оцією промовою. Бо все ж такі промови є відповідальними, їх люди помічають, тому що це найбільша премія в державі і від тебе хочуть щось почути нового: чи підтвердити свої думки, чи навпаки. От кому ти адресував і що хотів би найбільше адресувати?
Мені дзвонив після виступу (чимало людей дзвонили, всім дуже вдячний) директор Інституту української мови Павло Гриценко і він казав: «Видно, що Ви цей виступ давно виношували, що Ви знали, що Ви хочете сказати, бо це так швидко не робиться - просто, що ти сів і написав».
І це правда. Тобто це, очевидно, якісь думки, я не часто висловлюю їх. Я завжди для людей дитячий видавець і мушу відповідати цьому образу. Тобто ти мусиш бути такий
