Дебют українського поета привернув до себе увагу

Мало сказати, що прозовий дебют поета Сергія Осоки «Нічні купанні в серпні» привернув до себе увагу читачів і критиків. Збірка впевнено увійшла в шорт-ліст «ЛітАкценту», а серед численних оглядів із підсумками літературного 2016-го року не було жодного, де автора не назвали б одним із найцікавіших та найперспективніших. «ЛА» поговорив із Сергієм Осокою про тексти, натхнення та автобіографічність, про невтіленість щастя, минуле, пам’ять… і навіть про котів.

- Розкажіть, будь ласка, про те, як писалися тексти збірки, як вона сформувалася? 
– Я почав писати прозу раптово й дуже несподівано, передусім – для себе. Вирішив спробувати – і написав «Баладу про квашені помідори». Десь дві години тарабанив по клавіатурі, хапався за голову, запалював і гасив цигарки, сьорбав каву, згадував. Написавши, одразу запостив на gak.com.ua. Тоді це був один із найпопулярніших ресурсів. Я не дуже сподівався на реакцію взагалі. Нічого доброго не чекав. Але відгуки посипалися один за одним. Читачі писали здебільшого захоплено – сподобалося, прекрасно, плакала, сміявся тощо. У мене вже на той час був деякий імунітет до рясних похвал, однак усім приємно слухати про себе приємні речі, хоч би що хто казав. Найбільше мені сподобалися відгуки в дусі «мені зрезонувало», «наче там побував», «ніби бачив своїми очима», «дуже кінематографічно» тощо. Я сам оцінюю тексти за цією шкалою – твір або бере тебе, або не бере. Або переносить усередину себе, або ні…

Далі все було легко. Я написав наступний твір – мене знову похвалили. І – пішло. Це вже навіть не кажучи про те задоволення, яке я отримував сам у процесі написання – переживання тексту завжди дає мені набагато більше насолоди, ніж переживання читацьких вражень.

Я не дуже сподівався спершу, що видам прозу. Але у «Видавництві Старого Лева» запропонували – і я був дуже радий. Ще рік намагався щось відредагувати, але вдавалося, чесно кажучи, не дуже. Я не вмію переживати той самий текст двічі. Тому більшість оповідань у книжці – майже мною не редаговані.

- Чим був для вас перехід від поетичного до прозового тексту, якими літературними відкриттями супроводжувався? 
– Я не відчув якогось переходу. І літературних відкриттів не пригадаю. От хіба що скажу, що я пишу прозу так само, як і вірші – сліпо йду за натхненням. Якщо немає натхнення, жодного рядка написати не зможу. Пробував себе змусити, пробував писати за планом, задумом – не виходить. Починаючи писати, я ніколи не знаю, чим усе закінчиться.

У мене були спроби писати в інших жанрах – починав писати кілька повістей. Зазнав повного фіаско. Мені швидко набридає. Тепер знаю, що мій творчий час – від однієї до трьох годин. Якщо не встиг – усе пропало. Жодного разу мені не вдалося змусити себе повернутися – удруге емоції видаються фальшивими, діалоги неприродними, сюжет – штучно сконструйованим.


10.01.2017
Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *