У "Єрміловцентрі" відкрилася українсько-британська художня виставка

У Харківському центрі сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр” відкрилася виставка візуальних досліджень українських та британських художників, що взяли участь у програмі SWAP: UK/UKRAINE. Вона є результатом однойменного українсько-британського проекту арт-резиденцій, котрий уже вдруге проводять Британська Рада в Україні та Ліверпульска бієнале сучасного мистецтва.



Нагадуємо, що восени 2017 року четверо українських та четверо британських художників працювали в незнайомому для них просторі: українці – у Ліверпулі, британці – у Харкові та Києві. Результати своїх мистецьких пошуків вони презентували на відкритті виставки 16 березня. Виставка складається з низки інсталяцій, відеоробіт, документацій перформансів, фотографій та аудіорозповідей. Ключовою темою арт-резиденцій стали поняття обміну та діалогу. Нове оточення – з чужими культурними кодами, мовним бар’єром та інфраструктурними несподіванками – змушувало митців та мисткинь шукати способів порозумітися, зрозуміти й прийняти.



“Я весь час ходив містом і думав: “боже, яким чином усе це працює?!” Ніяк не міг позбутися думки, ніби Харків – це якесь експериментальне місто, – говорить британський художник Стівен Шіхан. – Разом із тим, простір був хоч і незрозумілим, але дружнім. А люди – люди такі ж, як усюди. Я опинився в абсолютно незнайомому мовному оточенні, незрозумілі навіть написи, бо кирилічні, і, позбавлений “мовного шуму”, я повинен був досліджувати простір виключно візуально. А коли ти не розмовляєш, а дієш тільки очима, ти відкриваєш тонкі нюанси, яких не бачиш у звичайному житті”.



Його колега, Вікі Торнтон, також говорить, що Київ, у якому їй довелося працювати, теж відчувався як простір незрозумілий, але дружній: “Київ дав мені відчуття швидкості, відкритості простору і свободи дій: усе, що я робила як художниця, приймалося. Та найдивовижнішим було те, що люди справді піклуються про тебе. Всі мої роботи – це результат турботи та співпраці багатьох малознайомих мені людей”.



Обоє художників погоджуються: коли ти їдеш в нове місце на арт-резиденцію, маєш їхати без стереотипів та упереджень. І тоді простір тобі максимально відкриється. Харківська фотохудожниця Поліна Карпова, котра намагається досліджувати людську красу в індустріальному пейзажі, розповідає, що для неї найскладнішим викликом було не стільки знайти моделей, скільки самій стати помітною в просторі: “У мене було враження, ніби мене ніхто не бачить. Дівчата-скауз виглядають надзвичайно яскраво, ніби без відчуття міри. Вони фанатіють від шопінгу, від усього барвистого, від тусовок. Я ж, натомість, взагалі не роблю макіяж і не ношу такого помітного одягу. Зрештою, я попросила свою нову знайому зробити мені мейк-ап “як у місцевих” – і аж тоді, у цій масці, я відчула себе поміченою”.



Українські учасники арт-резиденцій говорять, що найбільше в Ліверпулі вразило те, як стрімко це місто перетворилося на один із найпотужніших світових культурних центрів, де розвиток культури став вирішальним фактором і в економіці, і в самій динаміці міського життя. Довгий час портовий Ліверпуль мав єдину велику культурну принаду – музей “Бітлз”, а останні два десятиріччя вибухнув цілою низкою потужних культурних інституцій та проектів. Почати хоча б з Ліверпульскої бієнале (існує з 2004 року), котра є однією з ключових подій у світі сучасного мистецтва.

20.03.2018


Поделиться:
Комментарии
Имя *
Email *
Комментарий *