Коштовніше за золото: 5 книг для гарного настрою
Гарний настрій під час літньої відпустки – це головна умова на її успішне проведення: на морі, в лісі, у горах. Але при цьому не слід забувати про літературу, яка так само здатна вплинути на гарне самопочуття. Особливо, коли мова про цікаве чтиво, яке обов’язкового слід взяти собою на відпочинок.
Жан-Мішель Ґенассія. Клуб невиправних оптимістів. – Х.: Віват, 2018
Французька критика назвали цей роман великим, а французькі ліцеїсти вручили авторові Гонкурівську премію. За сюжетом, це Париж початку 60-х, герою роману дванадцять років, і все в його житті: школа, спілкування з батьками - дається важко. Загалом він нічим не відрізняється від однолітків, хіба що багато читає, захоплюється фотографією і має таємний сховок – задню кімнатка паризького бістро. Саме там збираються дивакуваті люди, які втекли з країн соцтабору – вони спілкуються, грають в шахи, чекають, коли вирішиться їхня емігрантська доля. Кімнатку прозвали Клубом невиправних оптимістів, тут лунають анекдоти про Сталіна, байки про Распутіна, розмови про рок-музику, КДБ і ЦРУ, які ведуть зокрема два гомосексуаліста, алкоголік з Ленінграда та інші екзотичні персонажі.
Цікаво, що Париж у романі зображений дуже обмежено, лише для того, щоб визначити місце дії, натомість головне тут – час, який минає з епохи в епоху. Тож разом із юним героєм – на контрасті з «емігрантськими» розмовами про минуле життя - ми проведемо найближчі чотири роки його життя. Спостерігаючи за його проблемами з математикою, будуванням соціальних зв’язків, спілкуванням з рідними, бажанням самостійно приймати рішення. При цьому автор пропонує одразу кілька взаємопов'язаних сюжетних ліній, тож весь текст - це здебільшого спогади автора-оповідача, які чергуються з невеличкими вставками від третьої особи про життя репатріантів до Клубу і до від'їзду з Батьківщини.
Віктор Єрофєєв. Рожева Миша. – Х.: Фоліо, 2018
Цей роман відомого письменника, літературознавця, телеведучого - соціально-політична казка для дорослих, по суті, гостра сатира на російську дійсність. За ігровим сюжетом, який нагадує «Алісу в Задзеркаллі», батьків юної героїні під час прогулянки на яхті затягло на Цар-Дно – російське пекло, куди вона вирушає на порятунок рідних. Протягом дійства підводна імперія занепадає, негатив у стилі Салтикова-Щедріна висміюється, а допомагає 11-річній героїні Рожева Миша – звичайна іграшка, що володіє надзвичайними здібностями.
А помагати – точніше, рятувати – є від чого: дівчина сама потрапляє в лабети Смерті, роль якої на морському дні виконує Краб-Велетень, такий собі Кощій Безсмертний підводного царства. «Коли Краб-Велетень з червоно-помаранчевим панциром стиснув мене потужною клешнею, я так злякалася, я так злякалася, що навіть опісялась! Але я навіть не помітила, що опісялась. Тому що я страшенно злякалася. А коли раптом відчула, що я опісялася, мені не було соромно. Тому що на моєму місці ви б усі опісялись...»
Лесь Подерв’янський. Африка, сни. – К.: Наш Формат, 2017
Тексти Подерв'янського переповнені нецензурною лексикою, цим одвічним гемороєм і головним болем редакторів, і тому фрейдизм в даному випадку не пройде. Адже давно вже доведено, що будь-який психоаналіз в нашій культурі скасований цим самим горезвісним «матом», яким у казках автора збірки поголовно користуються його герої. Але завдяки сатиричному моменту з гумористичним флером а ля журнал «Перець» до нас у повній мірі долинає близьке ретро кондового соцреалізму, де навіть нецензурщина сама по собі виявляється цінністю.
Христина Козловська. Коштовніше за золото. – Брустурів: Дискурсус, 2017
Це містичне чтиво, якщо чесно, може додати гарного настрою лише після його прочитання. Хоча, в процесі, звісно, це купа адреналіну із захватом і страхом – що, погодьмося, теж не часті емоції у буденному житті розпеченого мегаполісу. Спочатку все нагадує фільм «Вікно» Гічкока, бо героїня весь час підглядає за сусідами, потім буфонаду Булгакова, коли у закинутому будинку гримить бал, і нарешті – абсурд Йонеско, коли сусідка озивається до неї на різні голоси. «Тату, невже ти не розумієш? Ти не переконаєш мене, ніколи! Я зроблю так, як вирішила, – гукає стара, щоби по тому переключитися на інше: — Остапе, я така щаслива. Я їду, я вже зібрала валізи».
І нарешті, завершується все справжнім Кафкою. Таку книжку хочеться, читаючи, відкладати вбік і роззиратися довкола: чи не примарилося? чи поруч немає таких сусідів? чи все гаразд? Адже коли поруч, як не свердлять у квартирі, то косять на дачі, і спокою від гармидеру ніде нема, то в прозі Христини Козловської все інакше. Сільські сутінки там, де чорт каже «добраніч», загадкова старовинна вілла, таємничі, знов-таки, сусіди, і чим, як гадаєте, закінчиться бажання героїні зазирнути за лаштунки їхнього життя? Мексиканським серіалом, італійською мелодрамою чи американським трилером?
Ерік Смаджа. Сміх. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017
Після прочитання цієї книжки наші уявлення про цю емоцію можуть кардинально змінитися. З одного боку, Сміх пов’язаний із радістю та задоволенням, це весела відповідь на смішні повідомлення, яка забезпечує добре психічне самопочуття. З іншого боку, як вважає автор, його «імпульсивний», «конвульсивний» характер відсилає до автоматизму, що не потребує якого-небудь попереднього розумового опрацювання або обдумування. І тоді сміх просто вибухає і далі котиться сам собою. То що ж таке сміх? Які фактори його викликають, якщо він може сигналізувати також про розпач, страх, відчай?
Щоб відповісти на ці питання, автор застосовує не народну мудрість, згідно з якою «і зі сміху люди бувають», а складні концептуальні інструменти й методи таких дисциплін, як етологія, медицина, когнітивна психологія, психоаналіз й антропологія. В результаті, вважає автор, ми побачимо, що сміх, «крім своєї належності до систем сміхової та емоційної комунікації, відіграє важливу роль у фундаментальній драмі людського існування, складеного з антагонізму процесів життя / процесів смерті». Таким чином, «радісна» емоція – це все ж таки захист проти смерті та її згубних процесів, тобто сміх – це «вираження вибухового тріумфу життя».
